«Ні в казці сказати, ні пером описати» – ось так виглядало вчора, 11 листопада 2001 року, те що відбувалося до, під час та після товариського матчу збірних України та Німеччини.

Цікаво, що цей вислів можна віднести як до всього приємного, що вчора трапилось, так і до неприємного. Але давайте про все по порядку.

Почнемо з того, що було ще задовго до матчу – продажу квитків. Не сказати, що ажіотаж був шаленим – це не сказати нічого. Майже всі квитки розкупили в перший же тиждень. Особисто мені вдалося на 4-й день продажів купити лише пропуски на 1-й ярус в 55-й сектор, за ворота. Очевидно, не я один бажав побачити оновлену арену НСК Олімпійський та гру збірних України і Німеччини.

Неприємним моментом було те, що більшість квитків були розкуплені так званими перекупщиками та спекулянтами (баригами), які перепродували їх за значно дорожчими цінами (в середньому в 5 раз дорожче). Та все ж, маємо, що маємо, або на що заслуговуємо.

Отож, в такий цікавий день 11 числа 11 місяця 2011 року відбувалась товариська гра Україна – Німеччина. Судячи з того, який ажіотаж створився навколо матчу, та кількості місць на оновленій арені столиці (70 050 місць) можна було зробити висновок, що потрапити на гру буде не так вже й просто. Тому ми з друзями вирушили заздалегідь, за 75 хв. до початку. Враховуючи те, що їхали ми на машині, то це було дуже рано. Та все ж під’їхавши ближче до стадіону стало зрозуміло, що машину залишити близько до НСК Олімпійського не вдасться. Заледве знайшли місце, щоб припаркуватися за 3 квартали від стадіону. Залишили авто та пішли пішки.

Ось тут нас чекав перший не дуже приємний сюрприз. Під’їзд до стадіону був огороджений металічною сіткою висотою біля 2-х метрів.

На запитання для чого це зроблене, один із стражів правопорядку, яких було дуже і дуже багато на цьому заході, відповів: «Це для VIP-персон, які приїжають на автомобілях». Очевидно, персони «ві ай пі» так бояться звичайних людей, що вирішили загородитись від них сіткою. Хоча це ще як подивитися, можливо, це нас уберегли від і VIP-гостей, аби бува ніхто з них не накинувся на прохожих і не заразив їх непереборним потягом до грошей, влади та манією величі. Та менше з тим, через цю загорожу нам довелося робити величезний крюк, щоб обійти її і влитися у потік галасливих вболівальників.

Дійшовши до входу ми почали протискатися через тісняву до турнікетів. Потрапити на стадіон було порівняно легко, але в той же час дуже і дуже тісно. Стюарди, які стояли біля турнікетів через наплив людей не зовсім встигали перевіряти наявність квитків у натовпу. Особисто я, тримаючи свій пропуск на матч дуже міцно, показав лише його частину зі штрих-кодом. Таким макаром будь-хто охочий міг потрапити на стадіон, надрукувавши собі щось схоже на квиток, та спокійно пройшовши повз охорону.

Особливої уваги заслуговують турнікети, які були настільки вузькими, що, наприклад, американцям із їхньою любов’ю до гамбургерів, навряд чи вдасться потрапити на бодай один матч на красені-стадіоні. Та й взагалі не думаю, що людина важча за 100-120 кг зможе через них протиснутися. Хоча з часом, можливо, щось і зміниться.

Також дивним було те, що мене взагалі ніхто не обшуковував. Теоретично, я міг пронести на стадіон будь-що, що влізе під куртку чи плащ. Цим, як я побачив пізніше, скористалися деякі вболівальники, які розпивали «чекушки» прямо на трибунах стадіону.

І ось нарешті ми на території стадіону, прямуємо до своїх місць. Маю зазначити, що стюарди та вказівники у під трибунних поміщеннях добре справлялися зі своєю роботою, бо знайти свій сектор та місце було надзвичайно легко. Все неприємне, що трапилось до того, як ми зайняли свої місця на трибунах вмить розвіялось вітром. Залишились тільки приємна атмосфера дружнього вболівання та переживання за свою збірну, яка немов витала в повітрі та заряджала стадіон просто неймовірною енергією. Важко передати словами ту атмосферу, яка панувала на НСК Олімпійський. Зі стовідсотковою впевненістю можна сказати, що Київ скучив за такими матчами, Київ скучив за приємним затяжним ехо вболівальників збірної України.

І новий стадіон і 100% відвідуваність безумовно придали наснаги нашим хлопцям і вони дали справжній бій збірній Німеччині. Рахунок на табло, після завершення 1-го тайму – яскраве тому підтвердження. Швидкі відриви в контратаку, голи Ярмоленко та Коноплянки змусили несамовито радіти не лише уболівальників на трибунах, але й глядачів телетрансляцій. А просто фантастичний гол Сергія Назаренка, який неодмінно увійде в історію українського футболу як один із найкрасивіших голів збірної, сколихнув увесь стадіон від шаленого радісного гулу.

Ось так наші хлопці в першому таймі показали німцям «дастіш фантастіш». Та в таймі другому німецька дружина («фрау дойчлянд») зібралася, налаштувалася і з вигуками «я, я, натюрліх» понеслася на ворота збірної України. І все-таки дотисла нас, забивши два сухих м’ячі у ворота, які захищав Олександр Рибка.

Та не біда. Бо глядачі побачили справжнє видовище у той день. Мушу зізнатися, що і 100, і 200 грн варто було заплатити тим же спекулянтам, щоб потрапити на НСК Олімпійський саме 11 листопада 2011 року о 21:45.

Що б там не говорили гострі язики і гарячі голови, та збірна України виглядала більш ніж добре. Ми побачили справді видовищну гру, багато голів і справді гарний оновлений стадіон, який, я впевнений, гідно прийме ЄВРО-2012.

Хотів би ще зробити невеличку ремарку з приводу того, що погано люди вболівали, бо уже наслухався безліч неприємного від знайомих, які дивилися гру по телевізору. Повірте, люди на трибунах вболівали дуже добре, думаю, горло на наступний день боліло не лише у мене. Але вигукувати «Україна», чи будь-які інші гасла, більше 3-4 раз підряд на холодному повітрі просто неможливо, у горлі пересихає миттєво.

Ще хочу відмітити встановлені телевізори у під трибунних приміщеннях, їх там дуже і дуже багато. Особливо порадувала хвиля, яку запустили вболівальники. Мало того, що вона йшла одночасно по нижньому і верхньому ярусах, так ще й зробила не одне і не два кола – видовище неймовірне.

«І очі бачили – і серце раділо» – саме так можна описати все те, що відбувалося на полі оновленої столичної арени цього загадкового дня. Хоча футбольний бог вирішив, що не лише дата – 11.11.11, але й рахунок 3:3, мають бути однаковими, але воно було того варте. Нехай наші і не перемогли, та все ж ми побачили справжній бій проти однієї із найсильніших збірних світу.

І можуть же, це вони яскраво довели на зеленому газоні НСК Олімпійського. Збірна України однозначно підняла свою планку високо, питання в тому, чи зможе вона її тепер там утримати. Буде важко, та ми (вболівальники) обов’язково в цьому допоможемо своєю присутністю на трибунах стадіонів, своїми гучними гаслами та своєю зарядженістю на боротьбу. Вірю, в цьому єдиному пориві ми дійдемо до перемоги.

Фото: nsc-olimpiyskiy.com.ua

P.S. від Воробуса: Висловлюю подяку автору статті Danc1r0k за цікавий репортаж із “серця” події.

Автор статті: danc1r0k.