Початки феодальної роздробленості в українській історії сягають часів правління синів Ярослава Мудрого (друга половина ХІ століття).

Піком роздробленості вважається друга третина – кінець ХІІ століття. Тоді суто українські території поділялися на десятки удільних князівств, основними з яких були Київське, Переяславське, Чернігівське, Галицьке і Волинське. На чолі кожного з удільних князівств стояв представник роду Рюриковичів.

Загальноприйнятою є думка про те, що роздробленість була виключно негативним явищем для розвитку народу. Справді, відсутність політичної єдності й постійні конфлікти між князями сприяли військовій слабкості, що приводило до можливості легкого завоювання якоїсь української території зовнішнім ворогом. (Не дарма плакала Ярославна за своїм чоловіком Ігорем – удільним князем сіверським).

Якщо ж підійти до питання роздробленості глобально, то слід розуміти, що цей процес був закономірний у феодальній історії усіх країн світу. А історичні закономірності не можуть нести виключно негатив.

В українській історії періоду роздробленості спостерігаються такі явища, як спеціалізація економіки у різних регіонах колишньої Київської Русі. Наприклад, у волинських землях це було м’ясо-молочне виробництво, у центральній Україні – зернове, галицьке боярство почало заробляти на видобуванні і продажі солі і т.ін. З часом така ситуація приводила до початків руйнування закостенілого феодального господарства, з’являлися стійкі торгові відносини, що, загалом, впливало на покращення економічного розвитку вцілому.

За роздробленості величезного розвитку дістало містобудування, що потягнуло за собою певний «вибух» у розвитку ремесел і торгівлі в середині князівств. Ці процеси спряли появі притаманних тільки певному українському регіонові архітектурних особливостей, особливостей іконопису, творів літописного жанру. Адже кожен маленький Рюрик у своєму удільному князівстві робив усе можливе, щоб дотягнутися хоч би у зовнішньому обрамленні до колишнього стольного града Києва.

Отже, за феодальної роздробленості можна простежити певну рівномірність (економічну, політичну, культурну) у розвитку з урахуванням ще й місцевої специфіки.

Далі, закономірні процеси феодалізму приводять до нового об’єднання удільних територій в єдину нову феодальну державу. В українській історії це було Галицько-Волинське князівство, що сягало своїм східним кордоном лівого берега Дніпра. Інтегрування усіх регіональних надбань періоду феодальної роздробленості у єдину державу дало різкий поштовх для розвитку української нації як політичного суб’єкта у європейській історії.

Мораль: усе, що відбувається – на краще.