Українська держава до кінця жовтня цього року перетворилася у величезний іподром, де у політичних передвиборчих забігах бере участь солідна частина суспільства.

Коли включаєш телевізор вже тоншить від тих нібито породистих політичних коней і кобил, що вирвалися на фінішну пряму до парламенту.

Стосовно голосування за політичні партії – то тут усе більш-менш зрозуміло. Симпатії та прихильність населення-електорату (який готовий прийти на вибори) уже на відсотків вісімдесят сформовані.

Хтось буде голосувати за єдину («істинно правильну») опозицію, хтось щиро вірить у можливість покращення від націоналістів чи комуністів; є люди, які навіть задоволені теперішньою владою, а частина народу хоче побачити в майбутньому парламенті хукові викрутаси від політиків, тренованих чемпіоном світу з боксу. А ролики про те, як малоосвідчений володар золотого м’яча переймається проблемами українських металургійних комбінатів просто захоплюють своїм ідіотизмом.

До партійних списків потрапили в основному уже відомі, «биті» політики, яким вже не охота напружуватися під час виборчих перегонів. Вони, часто, є у так званій прохідній частині списку. Тому назвати їх коняками виборчого іподрому неможливо. Це скоріше зажирілі слони, бегемоти…(далі перелік можна продовжувати, залежно від фантазії читача). Вони опиняться у законодавчому органі країни і будуть собі там жирувати як екзотичні представники української політичної фауни у своєрідному елітному зоопарку.

Справжніми коняками виборів можна назвати мажоритарників. О тут ситуація доходить до замилення шиї та стирання підков. Але не забуваймо, що кожна коняка має наїзника-вершника. І саме він тою конякою управляє, маючи добротні уздечки.

Добре б було, щоб ми усі – виборці, не опинилися суспільно-політичними лохами, поставивши на скакуна не знаючи, хто наїзник.

Тут треба реально думати… і все у нас буде добре.