Відмий світовий політик другої третини ХХ століття Уїнстон Черчилль, відомий своїми афоризмами, казав, що демократія є огидною формою правління, але людство поки нічого кращого не придумало.

Вважається, що держава, у якій проголошені цінності демократії є передовою і громадяни там живуть щасливо і вгодовано. Демократичні принципи передбачають рівність усіх громадян, їх право на вираження особистої думки (без, не дай Бог, покарань), можливість брати участь у виборах і право бути обраним, і т.д., і т.п.

Невід’ємною частиною демократичного суспільства є верховенство права. За кримінальні чи адміністративні проступки чітко про регламентовано покарання. При чому, право на захист мають усі, хто вважає себе скривдженим.

Отже, демократія – ідилія, благодать, рай земний, щастя немислиме… Усі ми кажемо, що гарантовані демократичні закони не дотримуються в Україні; багато хто хоче виїхати у розвинуті демократичні Америку, Німеччину, Англію, Францію, і тд., і тп.

Справедливість демократичних засад передбачає не тільки ідеалізацію взаємин між владою і суспільством, але й запровадження норм демократії у стосунки між самими людьми у межах соціальних, етнічних, професійних груп. О тут, якщо копнути глибше, шукати демократію будемо довго.

Для демонстрації тези, візьмемо уявну організацію фахівців, що працюють в якомусь напрямку економіки (фірма) та декларують щасливе життя своєї країни (Америки, Німеччини, Англії, Франції, України, і т.д., і т.п.).

Кожна структурна ланка такої організації має свого керівника (шефа). Його, як правило, ніколи не обирає персонал (а вищий шеф чи група шефів). Підлеглі завжди (щоб зберегти своє місце праці, особливо коли воно дає добрий заробіток) будуть виконувати усі (!) вказівки шефа й терпіти морально-психологічний прес. Шеф має право одноосібного покарання. І ніяке законодавство про працю, профспілки чи соціальний захист тут не допоможе.

Серед працівників структурних низів завжди знайдуться особини, які для кар’єрного росту будуть підставляти собі рівних колег і плазувати перед вищим керівництвом. І бідою усіх колективів є те, що саме та офісна гидотна з незавершеними моральними й усталеними аморальними принципами в голові може стати керівником.

Ні про яку домінацію демократичних, правових, гуманних стосунків у межах професійних соціальних груп будь-якого суспільства говорити неможливо. У всіх країнах світу на корпоративному рівні демократія відсутня. А якщо людина протягом життя в основі своєї діяльності стикається в більшості із професійними (корпоративними) стосунками, то демократія її оминає.

Усі люди праці (фізичної, інтелектуальної) відчувають виключно дію тоталітарно-аморального пресу когось зверху. Той хтось ще більше плазує перед іншим якимось… і так далі на кожному щаблі безкінечної драбини ідіотизму.

Демократія – вигадка. ЇЇ не існує!

Автор статті: zars.