Два перших дні засідань Верховної Ради були емоційно-цікавими та напрочуд плідними. І хоч ніяких кардинальних структурних рішень прийнято не було, парламент обрав голову Верховної Ради та прем’єр-міністра України. Це було очікуваним, але країна отримала законних керівників – посадовців, що за статусом поступаються тільки посаді президента.

Тепер «регіональна комуна» парламенту зможе безперешкодно затвердити усіх міністрів, бо згода парламенту на це непотрібна (згідно конституції). Звичайно, призначення будуть тільки від правлячо-зрадницької політичної верхівки і ніхто не буде брати до уваги думки протесаного електорату.

На думку аналітиків, у виконавчі структури будуть далі проштовхуватись представники донецького вугільно-добувного басейну, як люди найбільш особисто віддані нинішньому президенту України.

Президентство Віктора Януковича справді стало першим феноменом української політики, коли представники з одного регіону домінують на ключових та навіть другорядних посадах центральних органів влади в державі. Зверніть увагу! Вихідці з Донецька або області: В. Янукович – президент України, А. Рибак – голова Верховної Ради, М. Азаров – прем’єр-міністр, В Пшонка (кум президента) – генеральний прокурор, С. Арбузов – голова Національного банку, А. Головін – голова Конституційного суду, А. Клюєв – секретар Ради національної безпеки і оборони України.

Це тільки ключові найбільш публічні посади. Є ще міністри, їх зами, голови райдержадміністрації, керівники обласних силових управлінь і тд. і тп. Таке враження, що з Донбасу у центр та інші українські території перевели вже усіх, хто вмів читати і писати, бо є вірним президенту.

Зрозуміло, що така ситуація з підбором управлінського апарату не є нормальною. Але Україна завжди чимось мусить виділитися…

Цікаво інше. Таке значне представництво донецьких у владі мало б сприяти покращенню життю населення цього регіону. Жителі Донбаса завжди вірою і правдою голосували за «сваїх». А де ж «пакращення» хоч би в цих східних українських краях?

Навіть проросійська політика (за яку так виступають тамтешні жителі) кинута напризволяще регіоналами. Адже не фінансуються аніякі російські національні центри, не видаються за державні гроші видання надбань класики російської культури. Нічого російського національного елітного там не розвивається. У «підрегіонних» територіях культивується примітивний совок: канцерти пристарілих «звьозд савєцкай естради», сучасна низькопробна російськомовна попса, мітинги з «пєснямі о вєлікой отєчєствєнной».

Такий совкізм культивувати вигідно. Бо ідеологія ця спрямована на споживацький інстинкт, а не на національний інтелект. Тому до вищих ешелонів влади прийшли не українці, не росіяни і, навіть, не євреї.

Прийшли совки. Без роду і племені. Повний Донбас!