19.12.2012 р. 
Більшість народів світу мають свої національні держави. Історія їх формування і розвитку є цікавою і багатогранною. В історії кожного суспільства були й такі періоди, коли якась частина людей або окремі знакові особистості були змушені покидати рідні землі. Еміграція як явище політичне чи економічне завжди демонструвало слабкість держави або ж агресію держави до окремих груп людей.
В Україні, для прикладу, було чотири хвилі еміграції: Перша: економічна – початку ХХ століття – виїзд українського галицького селянства на Американський континент; друга і третя: політичні – припадають відповідно на 20-і та 50-і роки ХХ століття коли політиків національних змагань переслідували тоталітарні режими; четверта – теж економічна – пов’язана із українськими злиднями новітнього періоду.
Країни Європи і Америки не знали феномену масових еміграцій значної частини суспільних груп. У їх історії переважали більше протестні політично-показові відмови проживати у своїх державах окремих політиків, вчених, діячів науки і культури.
У країнах Близького Сходу у нові часи історики прослідковують міграційні процеси окремих релігійних общин через їх переслідування у своїх державах.
За будь-яких обставин покидати власну державу, рідні землі є ненормально, психологічно важко. Для потенційного емігранта це втрата в значній мірі власного „я”-особистості, відрив від рідного, історично-побутового укладу існування.
Але є „оригінальні” виключення. Нещодавно на весь світ прогриміла заява відомого французького актора Жерара Депардьє про відмову від французького громадянства. Справа в тому, що влада Франції узаконила 75-и відсотковий податок на прибутки мільйонерів. Депардьє попросив громадянства Бельгії.
Справді, у багатьох країнах у період кризи уряди не тільки урізають соціальні проекти для більшості громадян, але й проводять політику збільшення податків з багатіїв. Це морально правильно: якщо у свій час держава створила умови для збагачення окремих груп, то в період кризи – будь добрий, підтримай державу, а разом з тим і добробут усього суспільства. (Примітка: така політика має характер „моральності” виключно в нормально-демократичних країнах…).
А от місьє Жерар вважає, що він створив самого себе – всесвітньо відомого актора – без участі Франції, її традицій культури та суспільного життя. Для нього виявляється гроші є найвизначальнішим фактором, ніж приналежність до національної цивілізації. Французи в шоці.
Депардьє заявив, що він не француз, він – „людина світу”. Отак!
Цікаво, чи могли б собі таке дозволити Жанна д-Арк, Шарль де-Голль чи Луіс Бунюель.
В історії Європи покладено початок новому виду еміграції. Вона не політична, не економічна. Це еміграція безнаціональних жадібно-захланих жлобів.
…І чи варто нам на них рівнятися?
Автор статті: zars.
Питання до автора:
А Ви впевнені, що Жерар Депардьє “захланний жлоб”?
Аби розкидатись такими звинуваченнями варто хоча б його біографію дослідити.
Я не знайома з життєвою історією цієї людини, однак певною мірою і розумію його не бажання виплачувати податки.
Скільки з тих податків дійсно піде на суспільство, а скільки в кишені урядовців? Отож бо-й воно!
Кожна людина відстоювала б свої стати зароблені в наслідок багаторічної праці, а віддавати все чиновникам, багато з яких мало на що здатні, ну знаєте це любого зачепить.
Згідна, що відмова від громадянства – крок надто різкий, але це вже особиста думка кожного.
Згідний з тим, що в Україні скільки не плати – все піде у Міжгір’я.
Думаю, що у Франції бюджет менше розтирюється і податки пішли б на користь суспільству.
У Депардьє і таких як він (наприклад місьє Ашан)ніхто не забирає нажиту нерухомість, землі, бізнес. Обкладається податком виключно отриманий прибуток від заробленого.
Якщо вважати, що один знімальний день коштує йому близько 15-20 тис. євро, що дорівнює річному заробітку середнього європейця – то можна і поділитися з державою.
…Він таки клоун.
zars, змушена Вас розчарувати.
Державний бюджет усюди розкрадається, у будь-якій країні.
Маю знайомих, що живуть в Парижі не один рік, переповідають, що французи не цілком задоволені своїм урядом.
Це загально людська риса бути чимось не задоволеним.
Погоджусь, так, багатій міг би і поділитись з державою, однак і політики могли б поділитись з державою … ой ні, правильніше сказати: могли б взяти менше від держави ….
Хай французи приїдуть пожити до нас. На наші зарплати і податки. Тоді свій уряд вони будуть обожнювати і свічку в церкві ставити.
zars, Високооплачуваний клоун…
Ага – “чєлавєк міра”. Отаке без роду і племені – совок новітніх єврореалій.
Я, наприклад, з автором не згоден,бо віддавати 75% того що заробив це якось неправильно. Виходить, що не дуже вигідно бути успішною людиною. Крім того це прямий шлях до тінізації економіки.
Особисто мене гнітить, що повинна віддаватися більша частина прибутку. От якби було наприклад 40% податку (що впринципі також не мало) я розумію стимул до розвитку і збільшення своєї продуктивності, а коли більше 50% це вже, на мою думку, збочення, бо получається що: “чим більше я працюю, тим більше заробляє чиновник при менших моїх прибутках”. Просто кажучи в мене виникають сумніви стосовно того хто більший жлоб Депардьє чи влада Франції.
Myk2, Але Депеард’є нічого не робить для розвитку промисловості він просто “пасеться” у сфері надання послуг населенню.
Архіваріус, Тільки Ви забули сказати що його послуги продаються не тільки у Франції, але й за її межами і спричиняють грошовий потік у Францію і податки він сплачував у Франції. Кіноіндустрія це також виробництво і це краще ніж перепродування через 28 руки товару з відповідною націнкою на кожному етапі. Так що не такий він вже і непотрібний Франції
Архіваріус, і франція на ньому також “пасеться”
Ви забули, що йдеться про мільйонерів! 250 тисяч євро з мільйона достатньо для життя родини.
zars, Ви рахуєте як справжній український депутат. А я рахую інакше. Я заробив мільйон (чесним шляхом і доклав до цього зусиль, а у випадку з Депардьє ці зусилля докладались протягом багатьох років, а тепер приносять прибутки) і маю віддати 750 тисяч з нього і байдуже, що сім’я може прожити і за 250 тисяч, бо я втрачаю стимул до розвитку (може варто зробитися не мільйонером, сплачувати менші податки і в результаті отримувати такий же дохід). Особисто моя думка така, що податок не повинен перевищувати 50%, бо це знущання з людської праці забрати більше ніж половину прибутку. І, до речі, що влада обіцяє їм у Франції за то що вона забере 75% прибутку?
Myk2, Так, кіноіндустрія виробляє різні товари та предмети споживання. Ними можна запросто ліквідувати у людини відчуття голоду.
Архіваріус, Ну це Ви перегинаєте. Скажіть мені таку просту річ: Якщо кіноіндустрія нікого не цікавить, то чому за її продукцію платять гроші (причому у всьому світі). І Ви проігнорували частину мого повідомлення в якому я не написав що це ідеальний бізнес, але ще раз звертаю увагу що далеко не найгірший і створює продукт. І до речі далеко не кожна робота покликана створювати продукти, що втамовують почуття голоду, я, наприклад, працюю в банку, а Ви що виробляєте для втамування голоду?
Так, брек! Кожен має право на власну думку. Переконання є елементом світоглядним. Тому в даній ситуації немає проблеми.
Єдине: нюанс статті – 1). держави піднімають податки в перід кризи для фінансування соціальних потреб, тобто суспільних потреб. Це морально.2). відмовлятися від громадянства і приналежності до свого народу й національної культури – вершина ідіотизму, повна моральна деградація.
zars, Согласний, якщо ти зраджуєш країну, тоді ти нічого не вартуєш.
3 січня 2013 року указом президента Росії Депардьє надано російське громадянство.
Ще на одного москаля стало більше.