Після першої війни (їх було три) Австрії, Росії і Прусії проти Речі Посполитої в 1772 році західноукраїнські землі були включені до складу Австрійської імперії. Разом із південно-східними польськими землями українська Галичина утворила коронний адміністративний край «Королівство Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським, з князівствами Освєнцімським і Заторським».

Центром нової адміністративної одиниці імперії Габсбургів став Львів. (У той самий період інші українські землі були загарбані Російською імперією).

Про антиукраїнську агресію з боку Романових відомо.

Для порівняння хотілося б навести кілька яскравих історичних фактів діяльності Австрійської імперії щодо підкорених народів (Габсбурги тоді володіли землями угорськими, чеськими, словацькими, частково італійськими, південнослов’янськими, українськими та польськими).

Уже в кінці ХVІІІ століття імператриця Марія Терезія та її син Йосиф ІІ підписали укази про ліквідацію кріпосного права в Галичині. Це сталося у 1782 році. (У Росії в період 1783-1796 років, навпаки, було проведено остаточне закріпачення українських селян).

З 1848 року в Австрії ліквідовано панщину. Тоді ж вісімнадцятирічний монарх Франц Йосиф І Габсбург (на фото) перетворив імперію на дуалістичну під назвою Австро-Угорщина. (Правив з 1848 до 1916 року (!)).

Австрійська корона визнала усі народи, що були в її кордонах. Надавалось право кожній нації на культурно-освітній розвиток та традиційне віросповідання.

Коли в Росії видавалися Валуєвський циркуляр та Емський указ, імператор Франц Йосиф 1867 року затвердив Конституцію. Стаття 19 основного закону Австро-Угорщини звучала так:

«Всі народи держави є рівноправні і кожний народ має право, котрого не можна порушувати: зберігати й розвивати свою національність і мову. Держава признає рівноправність усіх крайових мов у школі, уряді та публічнім життю».

В імперії існували законотворчі виборні органи влади – центральний віденський Рейхсрат та місцеві сейми (У Галичині – Галицький крайовий сейм). Коли в Росії в 1905 році імператор Микола ІІ влаштував «криваву неділю» в Санкт-Петербурзі та розстріляв повсталу флотилію лейтенанта Шмідта в Севастополі, Австрія з 1907 року запровадила пряме виборче право для усіх категорій своїх громадян.

Подібних контрастів можна запропонувати безліч.

Українці Галичини справді відчували себе окремішною нацією Європи. «Нюанси», звичайно, були: Австрія все ж була завойовником, значну владу на західноукраїнських теренах зберігала польська шляхта. Але цьому можна було протистояти парламентським методом і у Відні, і у Львові.

Майже півторастолітній поділ українського народу між Австрією і Росією демонструє яскраву різницю політичної традиції Західної Європи та сибірської Азії. З ліквідацією класичних монархій європейський світ далі демонструє нормальність і цивілізованість взаємостосунків. А Росія ще ніяк не може віддихатися від романових, ульянових, джугашвіль, «новообраних» двоголових демократів… Шкода мені їх.

Автор статті: zars.