Кожне місто у світі має свої відомі місця-символи, які слугують візитівкою. Це статуя Свободи в Нью-Йорку, Біг-Бен (тепер башта Єлизавети) у Лондоні, Бельведер у Варшаві, Київський Майдан чи Львівська Опера. Є ще Кремль та Ейфелева вежа, Білий Дім і… Бєлий лєбєдь.

Туристи, коли приїжджають в якесь місто, крім історико-культурних «достопрімєчатєльностєй» (як би виразився наш дописувач russo turisto), хочуть добре відпочити і «похарчуватися» у послугових закладах. Крім того, кожен має намір купити на пам’ять якийсь сувенір, притаманний для країни, міста, традицій народу.

У славному місті Львові – Мецці українського туристичного бізнесу – купити національний сувенір-виріб не проблема. Від тканого гуцульського килима і вишиванки до картин і предметів чуда деревообробки; і купи різної всякої приємної всячини, якою цікавляться не тільки туристи, але й прості українці: колекціонери монет, пошановувачі малярства, збирачі національних реліквій – усе це сконцентровано у Львові на відомому (думаю на усю Україну і Європу) базарчику «Вернісаж». Цей ринок народних промислів знаходиться у самому центрі напроти театру ім. М. Заньковецької на площі Вічевій.

Колись ще за радянської влади на проспекті Свободи (тоді Леніна) був досить популярний магазин народного промислу «Художник». Біля самого Готелю «Жорж» (тоді «Інтурист»). Але наша доблесна міська національно-патріотична влада швиденько це приміщення «перепрофілювала» під приватний бутік тіпа брендового одягу.

На початку цього року на січневе засідання чергової сесії Міської ради підготовлено проект ухвали про перенесення «Вернісажу» з його традиційного і звиклого (зрештою, доступного) для усіх місця десь на горку під Високий Замок. Комісія із землекористування пропонує підприємцям, що працюють на «Вернісажі» переселитися на майданчик, що на перехресті вулиць Замкової і Кривоноса.

Отак просто! Цікаво, що мотивації ніякої. Земелька то дорога в ценрі міста. Обгрунтовувати правдоподібно навіть ніхто не здолужується. Як наші окремі патріотичні маргінали від влади дістали своєю жадібністю. Та той «Вернісаж» – це справді знакове місце Львова, де не тільки можна купити вишиваного рушника чи майку з написом «Дякую тобі, Боже, що я не москаль», але й територія по якій можна просто походити і дістати реальне задоволення від тих національних, мистецьких шедеврів, виставлених на продаж, можна поспілкуватися з колекціонерами, порадитися з питань антикваріату.

А хто попре на «Вернісаж» на гору під Замок. Який лінивий турист (а він таки лінивий) піде оглядати народні промисли десь на міський територіальний маргінес.

Хлопці-депутати, та краще вже на Арену-Львів запхайте усі українські промисли і хай там жевріє дрібний український бізнес разом із стадіонними управлінцями донецького олігархату. І як воно гарно все буде виглядати: постелені українські рушники на зеленому газоні, VІР-ложа, оздоблена тканими килимами, продавці-нумізмати за воротами, табло у герданах з бісеру, у міжряддях секторів – глиняна кераміка ручної роботи та всяка інша гарна всячина.

Таке рішення буде найбільш прийнятним для Львова, а на площі перед заньківчанами напевно з’явиться який-небудь модерновий готельчик і міську казну просто розірве від прибутків нового бізнесу.

На вишиванці ж бо багато не заробиш.

P.S. Підприємці «Вернісажу» щомісячно сплачують у міський бюджет 170 тисяч гривень.

Автор статті: zars.