За часів Радянського Союзу (зрештою і набагато раніше) на усіх територіях цієї держави було встановлено політичне панування Російської федерації. Будучи багатонаціональною республікою федерація ніколи не створювала нормального національно культурного розвитку навіть для «своїх» народів. Повна русифікація татар, інгушів, чеченців, осетин, чукчів і багатьох інших донині є проблемою вже незалежної Росії.

Проголошення незалежності п’ятнадцятьма республіками у 1991 році стало шоком для кремля. Русскій брат особливо тяжко видужує від втрати сєстріци України. Втративши багатий природній, промисловий, інтелектуальний ресурс Москва зразу ж заходилася шукати шляхи протягування ідеології різних «садружеств» та «сатруднічєств», щоб якнайшвидше повернути Україну під свій контроль.

Спочатку домінували методи політичні. Сходу після розпаду Союзу було запропоновано створити на базі незалежних (колишніх радянських) республік Союз Незалежних Держав (СНД) з центром (зрозуміло) у Москві «сталіце новой родіни». Українці з того СНД політично поржали і придумали мудрий хід – стати «асоційованими» членами, голосувати і обговорювати тільки ті рішення, які Україні вигідні. Тут північно-східним браццам вийшов облом.

Паралельно з цим процесом незалежна Росія забрала під себе усе майно колишнього Союзу за кордоном, хапнула більшість озброєнь (Україні, з військового флоту, наприклад, залишили один підводний човен), нагло поставили нам на чорноморському узбережжі свої військово-морські бази, ще й спільно із американцями порізали нашу ядерну зброю.

Вершиною постійних політичних впливів на Україну стали так звані економічні «газові вйни». Нажаль, поки що ми їх програємо.

На усіх без винятку українських виборах теж прослідковується хамське втручання Росії. За новітній період Москва вже сформувала в нашій державі потужну політичну складову, що проникла в усі сфери законодавчої, виконавчої і судової влад. Та промосковська політична гидотна тепер робить усе можливе, щоб знищити українців як окремішній національно-політичний чинник, бо саме українська складова і є тою єдиною силою, що здатна зберегти незалежність.

Добралися вже до такої сфери суспільного життя як спорт. Не секрет, що саме спортивні досягнення на міжнародній арені є часто вагомою презентацією нації і державності.

Під завершення 2012 року з’явилися повідомлення про можливість створення єдиного російсько-українського чемпіонату з футболу (?!).

Мудрий скаже, що це маразм. Хитрий москаль ідейку підкинув і чекає… Мудрий буде аргументувати, що злиття двох федерацій, можливість створення єдиного футбольного бюджету, спільні виступи в єврокубках формування єдиної збірної – це неможливо і смішно. Москаль же, у свою чергу, кілька днів тому поглиблює ідеологію «конструктивну» – потрібно створити чемпіонат СНД; і далі вичікує на реакцію хохлів…

А хохол коментує неактивно. За останні три-чотири місяці жодної реакції від ФФУ чи ПФЛ. Мовчать… Думають непевно.

Є ще думка грандів українського футболу. Страшно те, значна частина людей від спорту підтримує проведення спільних чемпіонатів. Лідером проросійських футбольних настроїв виявився Володимир Безсонов. Цей чоловік, уродженець Слобожанщини, все життя віддав футболу на українських землях, справді був метром захисту київського «Динамо». А інтелектуально виявився примітивним «совком»…

Олег Блохін проти. Це важливо. На відміну від Безсонова він грав у нападі. Шкода, звичайно, що цей чоловік ніколи не буде розмовляти мовою народу, на землі якого дістав визнання, але його варто поважати за незалежницькі настрої.

Футбол стає потроху реальною політикою.

P.S. Якщо буде чемпіонат СНД, ми створимо чемпіонат Західної України. А головою правління ФФЗУ буде обрано найкращого воротаря сучасності, дипломованого менеджера пана Воробуса.

Автор статті: zars.