Доброго дня, мене звати Роман Т. і сьогодні ми поговоримо про наступне:

Так, як погода влаштувала транспортний колапс 15.03.2013 по усьому західному регіону, засипавши снігом і поїздка у гори була скасована, то вирішив не засмучуватись, а спробувати покатати у Львові. Цікаві місця у місті для фрірайду і майже беккантрі є, і як з’ясувалось пізніше – досить таки непогані.

Про це та багато іншого читайте далі..

Свою розповідь розіб’ю на дві частини.

Отже, день 1 (Субота 16.03.2013).

Ще із вечора п’ятниці вирішив – спочатку спробую свої сили у парку «Погулянка», а потім піду у Винниківський ліс – так звані у народі «Мотогонки» (тут є міжнародна траса для мотокросу, яка на жаль занедбана і тут вже давно не відбуваються ніякі змагання. Ось тому така назва).

Ранок суботи видався напрочуд сонячний, безхмарний, морозний (-4) і погожий, що не могло не радувати :). «Погулянка» чесно кажучи трошки розчарувала, але не кількістю снігу – його там було вдосталь, а тим що полого і не вдавалось набрати достатньої швидкості, що призводило до заривання у сніг. Зробив 3 спуски і таки пішов на «Мотогонки».

Під час того, як йшов до омріяних «Мотогонок» люди із цікавістю спостерігали куди ж це я іду із сноубордом на рюкзаку та у всьому «обмундируванні» 🙂 Із особливою цікавістю на це все дивились діти, одному маленькому хлопчику (на вигляд 4 рочки йому) батько пояснював: «Ось бачиш, той дядя несе дошку, він потім на ній із гірки з’їжджатиме» 🙂

Спеціально обрав маршрут, щоб одразу перший спуск з’їхати і не йти під гору. Коли вже доходив у потрібне місце де фактично як поле, тоді почалось найцікавіше – почав грузнути.

Спочатку нижче колін, потім по коліна, а потім взагалі майже по пояс, але таки не зупинявся і дійшов до краю. Дійшовши побачив надзвичайну красу і недоторканий схил із цілиною.

Стоячи на верху і насолоджуючись цим бачу, як до мене прямує сноубордер. Як виявилось, звати його Тарас і у нього теж «накрились» вихідні у горах. Отак удвох ми першим спуском розписали недоторканий схил, що принесло море кайфу та адреналіну. Потім Тарас спорудив невеликий трамплін із якого ми трошки пострибали. І як результат – 5 надзвичайних спусків (можна би й було більше, але вже ноги не тримали + потрібно було ще додому дійти пішки).

Після останнього ми розпрощались та й пішли кожен у різні сторони.

Під час дороги додому мені трапилась анекдотична ситуація, чи, як то кажуть, анекдот із життя. Люди розчищають подвір’я та дорогу біля хати, лежать кучугури відкиданого снігу… Із одним із них у мене відбувається такий діалог:

Він: – «Ви звідки йдете – звідтам (показуючи рукою на «Мотогонки») чи із Карпат?
Я: – «Звідтам» :).
Він: – «І що, є ще там по чому кататись?»
Я: ….. (німа сцена :))

Нічого не відповів, так як вже просто не міг – сміх просто розпирав мене 🙂

Ось так весело і закінчився мій перший день фрірайду/беккантрі 🙂 на вихідних у Львові.

Далі буде…

Автор статті: Роман Т.