Убивство найвищого посадовця австрійської монархії у коронному краї Галичині не минуло без агресивної поведінки польської спільноти. 12 квітня 1908 року стало початком українських погромів у Львові. Потім ці події поширилися.

Позиція українських політиків, які повністю засудили вчинок М. Січинського, у ситуації, що склалася, не стримала хвилі антиукраїнських нападок з боку польської громадськості Галичини. Українці, здавалося б, втратили усіх політичних симпатиків у польському таборі. Польська преса з приводу вбивства намісника сповна вилила свій гнів на весь український народ.

Уже в день убивства польська права преса кинула клич «бити русинів!». Звечора в неділю, 12 квітня, у Львові пачали стихійно організовуватись дружини польської молоді з числа гімназистів старших класів та студентів, які вимагали помсти за вбивство намісника. Одним з організаторів та натхненників створення т. зв. «боювок» польської радикальної молоді був професор історії Львівського університету С. Закшевський. Після мітингу біля пам’ятника А. Міцкевичу молодики рушили вулицями Львова, нападаючи на українські навчальні, культурні, громадські, духовні заклади.

Львівська місцева влада і поліція, хоч і одержали допомогу від краківської поліції в кількості 30 жандармів, усе ж не змогли вжити оперативних заходів для швидкого придушення насильства.

Похорон намісника відбувся 14 квітня об 11-й годині. Українські погроми тривали протягом трьох діб, пізніше ситуація почала стабілізовуватись. Але політичне протистояння українців і поляків не спадало. Факти вбивств українця М. Каганця та урядового намісника А. Потоцького поділили населення краю на два ворожі табори. Таке небезпечне міжнаціональне протистояння вимагало від політиків якнайвиваженіших кроків у своїй діяльності, бо кожний їх хибний вчинок приводив до нових жертв серед населення.

Новим намісником Галичини Австрія призначила польського графа М. Бобжинського. Польські і українські політики пробували шукати шляхів порозуміння. Але на заваді стала “чернихівська трагедія”, яка перекреслила будь-які можливості міжнаціонального компромісу в Галичині у 1908 р. Ця подія сталася 25 травня. Тоді в с. Чернихів на Тернопільщині під час суперечки сільської громади з управителем маєтків графа В. Коритовського за право риболовлі жандармами було розстріляно п’ять українських селян, кільканадцять людей було поранено. Це викликало хвилю селянських заворушень на Тернопільщині, які тривали протягом всього року. У с. Чернихів було введено війська, а прокуратурою Тернополя за “незаконні” дії було оскаржено 38 українських селян.

…Напруженість українсько-польських стосунків була основою політичного життя Галичини аж до початку 1914 року. І тільки новому намісникові графу В. Коритовському та новообраному у 1913 році складові Галицького сейму під сильним тиском центрального австрійського уряду та завдяки посередницькій діяльності українського католицького митрополита А. Шептицького 14 лютого 1914 р. вдалося досягти національно-політичного компромісу: затверджено новий виборчий закон та згода польської сторони на утворення українського університету.

Ці угоди стали фундаментальними положеннями польсько-української угоди в Галичині на початку 1914 р. Але Перша світова війна, яка розпочалась у цьому ж році, не дала можливості провести в життя новий виборчий закон, скористати з прийнятих положень польсько-українського порозуміння та кинула українців і поляків у новий виток кровопролиття.