Про автентичну пісню, її відтворення та зберігання цієї традиції, а також про перспективу подальшої інтерпретації народних пісень – розповідає учасниця львівського етно-гурту “Коралі” – Людмила Зборовська.

– Пані Людо, розкажіть, будь ласка, від чого пішла назва Вашого гурту, і як саме ви зібралися разом та як виникла ця ідея?

– На той час, коли створювалися “Коралі”, я ще не була у Львові. Над створенням гурту працювали Галина Похилевич, Лариса Лукашенко і ще була одна учасниця Жанна (на жаль, не пам’ятаю її прізвища). Галина та Лариса працювали в інституті Народознавства, в той час у них накопичилось багато експедиційного матеріалу. Галина згадує, що під час одного із сеансів в експедиції бабуся, заспівавши пісню, запитала: “Для чого вам ці записи , що ви з ними потім будете робити? Все ж, напевно, пропаде !” Дівчата тоді задумались: справді, пісні лежатимуть в архівах, то чому б не використати цей зібраний нами пісенний матеріал? Ось тоді у них і народилася ідея: створити гурт “Коралі”, назва яких теж мала символічне значення. Адже збір пісень – це як нанизування коралів на нитку нашої пам’яті.

– Де саме Ви виступаєте? Можливо, на фестивалях: всеукраїнських чи навіть міжнародних? Яке коло ваших зацікавлень? Де вам більше імпонує співати?

– Часто виконуємо пісні на фольклорних фестивалях, тому що туди приходять люди, обізнані у стилі музики, що лунатиме. Перед такими людьми приємно співати, тому що ти бачиш цю їхню віддачу. Трішки менше подобається виступати на корпоративах. Це – інший формат, і, кажучи відверто, нас запрошують просто “повеселити людей”. Та коли ти бачиш, яке велике враження справляють наші пісні на людей – хочеться далі творити. Досі залишилися такі люди. які вперше чують автентичне виконання пісень. Ми побували в Німеччині, Литві, Польщі, на останній фестиваль мандрували до Грузії. В Україні серед багатьох етно- дійст варто підкреслити київський фестиваль “Країна мрій.” Досить цікавим є те, що тут утворюється інший світ, ці дійства можна навіть охарактеризувати як “країна в Країні”.

– “Коралі” ідентифікуються як автентичний етно-гурт. Проте, наскільки мені відомо, в одному колективі часто досить органічно відбувається поєднання стилів. Можливо, Ви відкриваєте для себе щось нове у звучанні та інтерпретації? Який репертуар гурту?

– Намагаємося співати народні пісні якомога ближче до першоджерел. Коли їздимо в експедиції – інтерпретуємо пісні так, як це виконують у тому чи іншому селі. Власне, це зовсім не технічне запозичення, ми не намагаємося імітувати старечий голос, задіємо резонатори, уявляємо себе жителями цієї місцини, знову ж таки, переймаємося піснями.

– Де саме Ви черпаєте натхнення? Які області відвідуєте в експедиціях?

– Власне, надихаємось експедиційними поїздками. Хоча, кажучи по правді, на початку нашої діяльності було дуже багато пісень, які ми взяли у інших гуртів автентичного співу. Ви знаєте, що існує негласне правило серед виконавців етно-музики: небажано виконувати ту ж пісню, яку до вас інтерпретували гурти чи співаки. Тому що люди, які об’їздили багато місцин, добиралися через болота, вони знаходять перлинку-пісню, і їм не дуже приємно, коли її виконує хтось інший. Звичайно, що авторських прав, як таких, у фольклорі немає, проте ми завжди просили дозволу на виконання у тих чи інших колективів. І вони не заперечували: наприклад, нещодавно подзвонили до Ганни Коропниченко, попросили благословення на виконання пісень із її фольклорних записів. Але знову ж таки, ми виконували пісні не з самого репертуару гуртів “Древо” та “Божичі”, а з їх фольклорних експедицій. (В пані Ганни є кілька дисків з Полісся). Лариса і Галина їздили у численні експедиції на Північне Підляшшя і Берестейщину, згодом видали книгу, тому у них великий багаж цих матеріалів. Я особисто їздила із гуртом Божичі у байдаркові експедиції. Перша моя поїздка не планувалася як така, нас було 8 чоловік, їздили у Луганську область, потім пливли по річці Айдар. Там така краса! (мрійливо посміхається). Я для себе відкрила степовий край, людей, які там живуть і розмовляють чистісінькою українською мовою! Також бували в байдарковій експедиції в Чернігівській області( по річці Десні). Своїм ходом їздила на Гуцульщину, щоб записати весільні пісні на самому дійстві, мандрувала на Рівненщину, бо мій батько з цієї місцини. Це – моя особиста експедиція, я збирала бабусь для співу та запису.

– Дуже приємним є те, пані Людмило, що діяльність “Коралів” охоплює всю Україну і саме звідти ви черпаєте автентичні пісні. Є така інформація, що гурту дванадцять років, ясно що декілька років назад відбувся ювілей. “Десяточка”, як то в народі кажуть. Що встигли за десять років, які є творчі здобутки, можливо – плани?

– “Десятку” ми святкували в 2011 році в Пороховій вежі. Встигли не так багато, як хотілось би: бо в кожної з учасниць є своя робота і сім”я. Ми не такі молоді, як гурт “Трояка Ружа”, чи “Марвінок” чи “До Схід Сонця”, у нас є діти, робота. Я працюю в театрі, Лариса викладає в Консерваторії, Галина постійно у відрядженнях. Але дещо ми встигли: започаткували таку досить цікаву традицію – серію “Вечорниць”. Зараз є труднощі: в нас немає спонсорів, як таких, є лише непостійні , які частково фінансують. На жаль, у гурту відсутній постійний меценат, який міг би оплатити зал, де би й проводили ці вечорниці. Ми вдячні директору Палацу Мистецтв, який дозволяє робити такі “Вечорниці”.

– Звісно, що Ви дуже скромно розповідаєте про свої великі здобутки у сфері етно-музики. Насправді, діяльність “Коралів” є досить значною для народної культури України. Що побажаєте людям, які хочуть, навіть прагнуть слухати і відтворювати саме автентичну пісню?

– Зичу цінувати народну пісню і поспішати записати – поки ще не пізно, тому що цих носіїв справжнього фольклору лишається все менше і менше, скажу більше – їх катма… (зітхає). Села вимирають, люди – також. Наприклад, я нещодавно була на Сумщині, от їдеш у село, а воно виявляється зовсім “глухим”. Там залишилося кілька хат, ти підходиш до цих людей, а вони вже навіть не пригадують пісень, у них немає настрою співати. Тому поспішайте записувати своїх бабусь та прабабусь.

Побажаю займатися цією справою (посміхається), любити і співати, а також не перетворювати це в комерційні проекти. Все створюється для гармонії та духовності, та, на жаль, багато хто використовує це для комерції, тому вихолощується сама душа. Завдяки такій діяльності в державі планується ввести ліцензійне право на фольклор , щоб чимось зобов’язати людей, які використовують такі записи. Співайте людям на радість, шукайте пісні, а якщо вам за це ще щось платять – радійте і будьте вдячні тим стареньким людям, які вам це подарували і звичайно – Господу Богу…

– Дякуємо, що співаєте! Зичу вам творчих злетів та натхнення для відтворення цієї довговічної автентичної традиції.

Автор статті: Anna Folk.