Італійський історик-економіст Карло Чіпола (Carlo Cipolla) дуже грунтовно підійшов до проблеми дослідження природи людської дурості. Довгі роки досліджень привели вченого до того, що він сформулював п’ять універсальних законів, які працюють в будь-якому суспільстві. Виявилося, що дурість сама по собі набагато небезпечніша, ніж ми звикли про неї думати.

Блог Воробуса радить своїм читачам в профілактичних цілях ознайомитися з цими законами.

Перший закон дурості

Людина завжди недооцінює чисельність ідіотів, які її оточують.

Звучить, як розмита банальність та снобізм, але життя доводить істинність цього закону. Як би Ви не оцінювали людей, ви постійно будете стикатися з наступними ситуаціями:

• Людина, яка завжди виглядала розумною і раціональною, виявляється неймовірним ідіотом;
• Дурні весь час з’являються в найнесподіваніших місцях в самий невідповідний час, щоб зруйнувати Ваші плани.

Другий закон дурості

Ймовірність того, що людина дурна, не залежить від інших її якостей.

Роки спостережень і дослідів довели, що люди не рівні, одні дурні, інші ні, і ця якість закладається природою, а не культурними факторами. Людина є дурною так само, як вона є рудою або має першу групу крові. Вона такою народилася з волі Провидіння.

Освіта не має нічого спільного із наявністю певного відсотка дурнів у суспільстві. Це підтвердили численні експерименти Карла Чіполи над п’ятьма групами: студенти, офісні службовці, обслуговуючий персонал, співробітники адміністрації і викладачі. Коли досліджувалася група низькокваліфікованих співробітників, число дурнів виявилося більшим, ніж очікувалося (див. Перший закон дурості), і дослідник списав це на соціальні умови: бідність, сегрегацію, брак освіти. Але піднімаючись вище по соціальних сходах, це ж співвідношення виявилося і серед адміністраторів і студентів. Ще більш вражаючим було бачити те ж число серед професури – не дивлячись на те, чи це був коледж, чи великий університет, та ж частка викладачів виявлялася дурнями.

Ідею, яку висловлює Другий закон, складно прийняти, але численні експерименти підтверджують її залізобетонну правоту. Феміністки підтримають Другий закон, оскільки він свідчить про те, що дуреп серед жінок так само багато, які і дурнів серед чоловіків. Висновки з Другого закону трохи лякають: куди б Ви не поїхали, Вам скрізь доведеться стикатися з певною кількістю ідіотів, яка до того ж завжди буде перевищувати ваші очікування (див. Перший закон).

Третій закон дурості

Дурень – це людина (суб’єкт), чиї дії ведуть до певних втрат іншої людини або групи людей, і при цьому не приносять користі самому суб’єкту (дурневі) або навіть обертаються шкодою для нього.

Третій закон передбачає, що всі люди діляться на 4 групи: простаки, розумники, бандити і дурні. Якщо Петрик робить дію, від якої несе збитки і при цьому приносить вигоду Василеві, то він відноситься до простаків. Якщо ж Петрик робить щось, що приносить вигоду і йому, і Василькові – тоді він розумник. Коли дії Петруся несуть йому вигоду, а Василь від них страждає, то Петро не хто інший, як бандит. І нарешті, Петро – дурень, коли шкодить і собі, і Василеві.

Неважко уявити масштаби шкоди, яку здатні завдати дурні, потрапляючи в управлінські органи і володіючи політичними та соціальними повноваженнями. Але окремо варто уточнити, що саме робить дурня небезпечним.

Дурні люди небезпечні тому, що раціональним людям важко уявити логіку нерозумної поведінки. Розумна людина здатна зрозуміти логіку бандита, бо бандит раціональний – він всього лише хоче отримати більше благ і при цьому недостатньо розумний, щоб заробити їх. Бандит передбачуваний, тому проти нього можна вибудувати захист. Спрогнозувати дії дурня неможливо, він нашкодить Вам без причини, без мети, без плану, в самому несподіваному місці, в самий невідповідний час. У вас немає способів передбачити, коли ідіот завдасть удару.

Навіть коли атака дурня стає очевидною, від неї складно захиститися, тому що вона не має раціональної структури.

Це те, про що писав Шиллер: «Проти дурості безсилі навіть боги».

Четвертий закон дурості

Розумні завжди недооцінюють руйнівний потенціал дурнів.

Зокрема, розумні постійно забувають про те, що мати справу з дурнем в будь-який момент часу, в будь-якому місці і за будь-яких обставин – означає здійснювати помилку, яка дорого обійдеться в майбутньому.

Простаки зазвичай не здатні розпізнати небезпеку дурнів, що зовсім не дивно. Дивно якраз те, що дурнів також недооцінюють і розумники, і бандити. У присутності дурня вони розслабляються і насолоджуються своєю інтелектуальною перевагою, замість того, щоб терміново мобілізуватися і мінімізувати збитки, коли дурень що-небудь вчинить.

Поширений стереотип – що дурень шкодить лише самому собі. Ні. Не потрібно плутати дурнів з безпорадними простаками. Ніколи не вступайте до альянсу з дурнями, уявляючи, що можете використовувати їх заради своєї вигоди – якщо Ви так вчините, то очевидно, що Ви не розумієте природи дурості. Так Ви самі надаєте дурневі поле, на якому він може розгулятися і завдати ще більшої шкоди.

П’ятий закон дурості

Дурень – найнебезпечніший тип особистості.

Висновок із закону: дурень небезпечніший за бандита.

Результат дій ідеального бандита – простий перехід благ від однієї людини до іншої. Суспільству загалом від цього ні холодно, ні тепло. Якби всі члени цього соціуму були ідеальними бандитами, воно б тихо загнивало, але катастрофи б не сталося. Вся система зводилася б до трансферу багатств на користь тих, хто вчиняє заради цього відповідні дії, і оскільки ідеальними бандитами були б усі, система характеризувалася б стабільністю. Це легко бачити на прикладі будь-якої країни, де влада корумпована, а громадяни постійно обходять закони.

Коли ж на сцену виходять дурні, картина повністю змінюється. Вони завдають шкоди, не отримуючи при цьому вигоди. Блага нищаться, суспільство бідніє.

Історія підтверджує, що в будь-який період часу країна прогресує тоді, коли при владі перебуває достатньо розумних людей, щоб стримувати активних дурнів і не давати їм зруйнувати те, що зробили розумники. У регресуючій країні дурнів стільки ж, однак серед верхівки спостерігається зростання частки дурних бандитів, а серед решти населення – наївних простаків. Такий стан речей посилює деструктивні наслідки дій дурнів. Освіта ж не має нічого спільного із наявністю певного відсотка дурнів у суспільстві (див. Другий закон дурості).

Сподіваюсь, що знайомство з наведеними вище законами допоможе Вам у подальшому житті. Хтозна, коли доведеться зіткнутися з дурнем? 🙂

Автор статті: Jorgen.