Продовжую розповідати про наш похід на гору Лопата. Отже, як відомо, минулу розповідь ми завершили на тому, що почали підніматися на гору, зустрічали людей, а потім вони зникли.

Мабуть, бачили ми просто грибників, адже таких дерев як береза на шляху було дуже і дуже багато. Та, і надрізані гриби також траплялися.

Взагалі скажу, що спершу для мене дорога здавалася досить таки простою. Все так не буде, це було зрозуміло, бо набір висоти 1210 метрів колись таки мав бути.

І десь через годину набір таки розпочався.

Знову ж таки весь час треба йти лісом (добре чи погано – особиста справа кожного), рівна дорога змінюється різким підйомом. Інколи тут бували такі повороти, що вашому автору приходилося брати в руки палицю.

Що цікаво, з часом маркування змінилося із 13 на 2 маршрут. Чому так досі зрозуміти не можу.

Як ми з колегами не дивилися де ж той 13-й маршрут його на деревах не було.

Тому, таки пішли далі по жовтому маркуванні.

Невже знову заблукали? Плюс автор побачив що сірників в гори я не взяв і це була моя велика помилка. Їх треба мати завжди як і аптечку.

Час від часу ми дивився на фото карти, що була намальована на початку шляху. Там, зокрема, було намальовано джерело десь майже перед вершиною.

Воно таки було і що цікаво, знову ж таки про нього нам сигналізували залишки багаття. У метрах 50-ти помітно було що тут хтось ночував.

Саме джерело виглядає якось так дуже і дуже цікаво. В одному місці вода стояча, потім трохи болота і далі тече чиста вода.

Звісно, що ми зробили запаси, але дуже цієї води не пили. Вона чимось смерділа.

Якихось 20-ть хвилин і ось вже чути голоси людей. Ну, нарешті, це вона – гора Лопата. Годинник відрахував, до слова, десь 3 години 15 хвилин від початку нашого підйому.

З вершини гори Лопата починаються вимальовуватися чудові краєвиди, стоїть хрест, який присвячений пам’яті бійців УПА.

Саме на цьому місці влітку 1944 року відбувалися бої загонів УПА з німецькими та угорськими окупантами.

Ох чує моє серце бігали наші предки тими лісами довго, тут є таки де. Воробус би другий раз тим самим маршрутом вже би не йшов.

Само собою на вершині ми наробили багато фотографій, а через декілька хвилин почали обідати.

Що цікаво якраз в цей час почала підніматися на гору велика кількість туристів. Свої слова про те, що маршрут не є популярний одразу ж забрав назад. Виходить сюди є дуже багато доріг.

Йти можна як із Гребенова, так і з села Кам’янка….

Далі буде….

Автор статті: Vorobus.