У завершальний, 4-й день нашого походу на гору Сивулю ми нікуди не поспішали і вже так швидко ніхто не прокидався.

Після напруженого другого та третього днів ми собі нормально посиділи вночі (пиячили, співали, ловили рися), а у день вівторка добряче поспали.

Ну, хіба що запам’яталося те, що наш водій, він же «батя» прокидався вночі щоб глянути як там автомобіль і чи акумулятор знову не сів.

Воробус спав добре, і тим не менше, знову прокинувся швидко і вже близько 7 години ранку був на ногах.

Поки народ спав, я встиг сходити за дровами і набрати води в казан з якої вже через якусь годину варилися макарони.

Надворі була незвична тишина. А все тому, що після тривалих вихідних люд з країв Сивулі пороз’їздився по домах і лише зрідка хто залишився підкоряти вершини.

Близько половини дев’ятої ранку прокинулася і решта групи. Поснідавши макаронами та картоплею з салом, ми взялися збиратися додому.

Знали б ви як ми не хотіли їхати та повертатися в буденне життя. В горах же так класно. У нашої компанії навіть вже виробився імунітет на гори, втоми ніхто не відчував і ми готові були підкоряти нові вершини.

Тим не менше, збирання почалося…. Воробус це вже зробив швидше, тому покупавшись в холодній річці (кайф ще той), пішов глянути а чи бува в лісі нема якихось грибів.

Пошуки були не тривалими. Звісно, що сироїжок я не брав, бо їх і у Львові вистачає. А от два білих та два польських гриби найти вдалося.

Зараз собі думаю, чого я не ходив на пошуки грибів у минулі дні. Можливо й вдалося би знайти їх більше.

Ну, все, 11 година прийшла, речі зібрані, посиділи на дорожку, Воробус кинув копієчку напам’ять у річку і ми вирушили в дорогу – до рідного міста Львова.

По дорозі знову милувалися чудовими просторами Карпат, закупилися в магазині і навіть хотіли заїхати у президентську резиденцію в Гуті, але раптово почало знову ламатися наше авто.

Колегіально було вирішено залишити відвідини цього комплексу на інший раз.

По дорозі у Львів Воробус і компанія згадували всі дні нашої подорожі, думали куди б це поїхати наступного разу.

З часом почало з’являтися мобільне покриття на телефонах. Ну, все, ми повертаємося до буденності – вона вже близько.

Близько обіду ми вже були у Львові.

Користуючись нагодою, хотів би подякувати всім, хто був зі мною у поході на гору Сивулю і не лише за добре проведений час. Сподіваюся, так зібралися не в останній раз.

Автор статті: Vorobus.