Воробус і на далі ходить по культурних подіях і сьогодні у День Знань я вирішив завітати у рідну, 21 школу де відбулося свято Першого дзвінка.

Що з цього вийшло читайте у черговій публікації на блозі.

Автор блогу вже такий по житті, що не любить запізнюватися як на ділові зустрічі, так і на різноманітні заходи. От і на цей раз на свято першого дзвінка прийшов вчасно й не пожалів що провів цю годину в компанії людей, яким ця школа не є чужою як колись, так і зараз.

Признаюся чесно, в своїй школі на святі Знань не був вже напевно років так зо сім, а то й більше.

Та менше з тим…

Розпочалося все з того, що на подвір’я школи запросили майбутніх випускників школи – учнів 11-ого класу й дітей, які лише починають свій шлях навчання. Подарунки, перші сльози… Це вже не дитячий садок, а школа… пора звикати.

Колись і я таким був… Але, як то кажуть, це було давно й не правда.

Слово взяла директор школи – Звежинська Валентина Георгіївна, яка, що цікаво, протягом усього свята брала участь в офіційній церемонії. Подібне рідко коли побачиш.

Буває директорів запросять на привітальне слово й все, а тут вона постійно була в центрі уваги, багато говорила, а в кінці ще й повеселила дітей та батьків тим, що показувала як треба дзвиніти дзвінком.

«Голосніше, ще голосніше, щоб чули дітки що треба йти вчитися й перерва завершилася»….

А розпочиналося все з пісні «Україно, це ти», ну і звичайно виконання державного гімну України. Треба було бачити як маленькі діти його гарно виконували… Не кожен дорослий так вміє.

Освятив всіх священник, були розповіді про успіхи школи, її учнів, згадали на святі першого дзвінка й війну на Сході: полеглих у боях вшанували хвилиною мовчання, була виконана й пісня.

Завершилося свято 1 вересня у 21 школі: першим дзвінком, винесенням прапора, й виконанням державного гімну України.

Ну, а потім учні 11-ого класу взяли під руки маленьких діточок, які лише починають гризти граніт науки й повели їх на перший урок.

Воробус же поспілкувавшись з колишніми своїми вчителями (їх не так багато вже залишилося, але тим не менше вони є й цікаво їх було знову побачити) також пішов, але не вчитися, а на роботу.

Життя продовжується….

Будуть нові пригоди, події… Ностальгія у мене… Так би й повернувся на кілька тижнів у школу, але не більше.

Автор статті: Vorobus.