Неділя, вихідний день, а це означає, що можна як слід відпочивати.

Воробус вже навідпочивався, тому спробує порадувати наших читачів новими, сподіваюся цікавими, публікаціями.

Як і обіцяв, у найближчі дні буду розповідати про свої пригоди в лікарні.

Звісно, це не те місце де можна відпочити, але тим не менше падати духом я не збирався. Життя – штука цікава.

Найбільш важко було дізнатися новину про те, що на Святу Вечерю лікарі мене й близько не думали відпускати додому. Цю звістку я сприйняв боляче, адже ще ніколи в житті не вечеряв у лікарні.

Та, згодом таки, зрозумів, що в теперішньому стані нервуватися не варто й треба все сприймати як випробування долі.

Пішов пройшовся коридорами лікарні, прийшов у палату, поговорив з людьми, які як і я також були на лікарняних ліжках і було прийнято рішення зробити святкову атмосферу безпосередньо в палаті.

Поки тривала підготовка згадав собі цікавинку. Пригадую як минулого року з друзями їздив на самий Новий рік на лижі. Тоді, звісно що, вдома зустрів Новий рік з родичами, а опісля сів у потяг і поїхав до Івано-Франківська, а звідти на Буковель.

Свята Вечеря та Різдво Христове у лікарняній палаті було також щось для мене нове.

Знав би тоді, що саме цей вечір зробить нас більш дружніми. Дякувати Богу батьки принесли мені вечерю в лікарню, ми витягнули стіл, поставили свічку і, що цікаво, інші люди по палаті також почали витягувати свої смаколики з-під стола.

Ще мить і вже панує настрій в палаті. Молимося, засвічуємо свічку й починається куштування страв. Кутя, вареники, пампушки, різні види риби, бурячки, вушка, грибна підливка й не лише. Це навіть не повний перелік страв, які були в нас на столі.

Пригадую ще як під час вечері до нас постукали у двері. Відчиняємо, а там санітарка привезла вечерю. Так, це їхній обов’язок, адже є й хворі, які не вечеряли так як ми.

А от коли вона побачила наш стіл, то посміхнулася… Христос Народився…Славімо Його.

Опісля вечері ми довго думати не стали, а заколядували кілька колядок. «Нова радість стала…», «Небо і земля…», «Бог ся Раждає…» лунали в нашій палаті.

Настрій у цей вечір у всіх панував ще той. На мить ми навіть забули, що хворі, а здавалося що просто перебуваємо десь на курорті.

Ось такий от Святий Вечір був цього року в Ігоря Воробуса.

Користуючись нагодою висловлюю подяку людям, які зі мною вечеряли, а саме: Андрію, Василю Івановичу, Зенику та п. Ярославу.

Цю ж публікацію завершу словами: «Добре там, де є ми».

Автор статті: Vorobus.