Другий день походу Мармароським масивом розпочався із того, що я прокинувся з самого ранку й з колегою Орестом попрямували знову до прикордонників з надією отримати бажаний дозвіл на проходження україно-румунським кордоном.

Чекали ми довго, але на цей раз її величність фортуна була привітнішою. На зміні чергувала інша жіночка, вона досить швидко глянула чи наші документи й за мить ми отримали такий бажаний дозвіл.

Це означало, що найближчі два дні ми могли присвятити підняттю на вершину під назвою Піп Іван Мармароський.

Звістку про отримання дозволу в нашому таборі зустріли із захопленням. Навіть скажу більше, ми майже не снідали, а швиденько зібрали свої речі, все зайве залишили в авто й вирушили в напрямку полонини Лисича.

Саме звідти можна підніматися на «попа».

Перші кілька кілометрів підйому чимось цікавим не відзначилися. Ми йшли по рівній дорозі, збоку постійно було річка й інколи було навіть скучнувато.

Найцікавіше розпочалося потім, а точніше з того часу, коли ми дійшли до міні-водоспаду. Саме на цій ділянці шляху дороги розходяться.

Є довший червоний маршрут, а можна різко скоротити й піти, як кажуть, городами, вверх. Там побачите що лісом є стежка вверх, згодом з’являється старий райшток, який виведе вас аж до полонини Лисича.

Хоча, там також треба знати куди йти.

Підйом через ліс досить таки стрімкий. Інколи ми робили вимушені зупинки, щоб перепочити. Сили ж також треба було відновити. Їли то кільку, то канапки, то свіжі овочі.

А потім почав з’являтися сніг і це мене дуже й дуже повеселило. Не думав, що при +20 на вулиці він ще може бути біля підніжжя гори.

Ще кількасот метрів й вже натрапляємо на крокуси, яких згодом буде дуже багацько, як і підсніжників. Починаються з’являтися туристи.

Якщо хтось думає, що Мармароський масив не популярний, то ці люди помиляюся. Якраз навпаки.

На травневі свята тут багато людей, а коли ще й почали розквітати крокуси, то тим більше.

Робимо кілька фотографій напам’ять і йдемо далі. Треба ж шукати місце для ночівлі.

Перелазимо через гору й натрапляємо на полонину Лисича. Як же тут гарно і це, незважаючи на те, що снігу тут вдосталь.

Зустрічаємо намети, туристів, а заночувати вирішуємо в недобудованому будиночку. Дивно, що в ньому не було людей. Все-таки, під дахом краще спати чим в тому ж таки наметі.

Хоча, дощу вночі не було.

Вечір проходить під смачний суп та розмови про туристичні походи між членами нашої групи.

Попереду на нас очікував третій день походу в якому основною метою було потрапити на вершину Піп Іван Мармароський.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.