Дійшовши до підніжжя гори Великий Верх зрозумів, що йти далі було важко. Спека в цей день панувала ще та.

Були думки навіть повернутися назад, але здоровий глузд переміг і зробивши коротенький відпочинок, ваш автор попрямував далі – до вершини гори Стій.

Якщо ви коли-небудь будете йти як Воробус, то знайте, що маршрут на гору Стій пролягає в обхід Великого Верху. Для чого зайвий раз набирати висоту, якщо гору можна обійти.

До речі, будете сміятися, але мене й приятеля в один прекрасний момент обігнав якийсь чоловік. Він настільки швидко йшов, що були думки ніби він приймав участь в гонці на час.

Принаймні коли спробували з ним заговорити, то окрім «добрий день» чолов’яга нічого не сказав. Шалений….

Ми ж потихенько прямували до своєї мети.

Хребет Боржава має свою особливість, що коли тут дощ – йти важко, коли сонце – також важко через сильну спеку.

Тим не менше, до пункт призначення ми дійшли. На вершині Стій від радіолокаційної станції залишилися лише руїни.

Це все нагадує арену цирку на якій давним-давно вже ніхто не виступав.

До речі, хто не знає, висота цієї гори 1681 метри над рівнем моря і це найвища вершина в цьому напрямку.

Спека не спадала й ми вирішили зробити коротенький відпочинок біля колись діючих військових баз. Там також все виглядає жалюгідно.

Сіли попоїсти, приходять дівчина й з хлопцем й чути такий діалог: «Довго ми ще будемо ходити цими вершинами? Для чого ти мене вів кілька годин щоб побачити ці розвалюхи?»

Десь з нею можна й погодитися. Але, на те вони й гори Карпати що хочеться побувати усюди.

Втома втомою, але коли ми вийшли на маршрут і почали дивитися на краєвиди, то просто отетеріли. Як же там гарно. Сюди таки вартує сходити.

Якщо б ще вдалося заночувати, то взагалі було би супер. До речі, вода на маршруті є, але до неї треба добряче спускатися.

Говорив з місцевим чоловіком, то він казав, що хатинки, які видніються з хребта то є, але вони у дуже поганому стані. Тому, на них так вважаю розраховувати не варто. Якщо вже ночувати, то у наметах.

Повертаючись до розповіді про нашу подорож скажу, що спуск з гори Стій був не менш важким. Головна проблема – сильна спека. Реально було дуже жарко й були думки не так насолоджуватися краєвидами, а якомога швидше спуститися вниз до Воловця звідки й їхав потяг у Львів.

Йшли ми довго, по дорозі знову зустріли людей, які збирали чорниці. Цікаво на скільки їх вистачає. Вони зовсім не втомилися.

А ще був чудернадський дід, який запрошував до себе додому за 40- гривень. Він як раптово з’явився, так і раптово зник.

Подорож добігла до кінця. Квас на вокзалі й дорога додому у потязі Ужгород-Київ.

Чергова подорож завершилася. Втомлений, але задоволений.

Автор статті: Vorobus.