Як вже повідомляв «5х5», нещодавно національна жіноча збірна України зіграла два товариських матчі – проти збірної Португалії та Азорських островів. Про враження від цих матчів ми вирішили спитати у нашої єдиної представниці у чемпіонаті Іспанії – Юлії Форсюк. Заодно ми дізнались у однієї з провідних футзалісток нашої збірної, як пройшла її адаптація в Іспанії і як вона почуває себе у «Бурелі», до складу якої наша «F37» перейшла в це міжсезоння.

– Юліє, як ти оціниш гру збірної України у матчах проти Португалії та Азорських островів?

– Складно оцінювати ці матчі з огляду на те, що збірна у нинішньому складі збирається вперше за останній час. Загалом же можна сказати, що матч з національною збірною Португалії видався дуже емоційним та загалом складався для нас дуже добре. Ми вели у рахунку, але, на жаль, не змогли довести до перемоги. Думаю, що нам не вистачило зіграності у четвірках, а також мала місце відсутність досвіду та практики таких матчів. Але загалом у цьому матчі головним було зрозуміти, що на сьогоднішній день являє наша команда. Думаю, що для головного тренера, цей матч дав багато позитивних моментів, а головне – це розуміння, у якому напрямку потрібно спрямувати підготовку до офіційних матчів. Думаю, що, можливо, у наступних товариських матчах будуть деякі зміни у складі, адже потрібно побачити всіх претендентів у склад збірної на кваліфікаційні матчі. Про матч проти збірної Азорських островів я багато сказати не можу. Не думаю, що на ньому варто загострювати увагу.

– У грі з португальською збірною наша команда вела 2:0, однак пропустила три м’ячі і програла. Дівчата рано повірили в перемогу?

– Не думаю, що ми повірили у перемогу зарано. Як я вже говорила раніше, ми на етапі становлення і награвання нових зв’язків. Думаю, що найкращі наші матчі попереду. А в матчі з таким серйозним суперником, як збірна Португалії, я вважаю, що нам не вистачило досвіду матчів на міжнародній арені, адже в основному в чемпіонаті України бракує матчів з такою напругою, а також з настільки активною підтримкою вболівальників. Тим паче, у нас дебютували декілька гравців, до слова, дуже вдало, на мою думку. Я вважаю, що наші дебютанки показали гідну гру.

– Ти грала в одній четвірці зі своїми колишніми одноклубницями по «IMS-НУХТ»: Сніжаною Воловенко, Іриною Бавзенюк та Юлією Титовою. Взаєморозуміння не пропало?

– З цього приводу можу сказати так, звичайно, взаєморозуміння було в деяких моментах не зовсім тим, що раніше. Але цьому є об’єктивне пояснення: разом ми не грали вже більше року, і, на жаль, у нас навіть не було можливості провести декілька тренувань разом, адже я приєдналася до команді вже у Португалії.

В цілому, розуміння на майданчику залишилось, але, звичайно, нам потрібно деякий час потренуватися разом для того, щоб налагодити ті зв’язки, які у нас були раніше, адже зараз ми знаходимося у різному тренувальному процесі, і в клубах у нас дещо різні вимоги до ведення гри.

Але це не проблема, адже мені імпонує та гра, котру від нас хоче бачити тренер. Для мене це питання декількох днів роботи з командою, дівчатам дещо простіше у цьому плані, адже у клубі Тарас Олександрович пропагує такий самий стиль ведення матчу.

– Матч проти Азорських островів можна назвати «тренуванням з підвищеною відповідальністю»?

– Думаю, що ні. Кожний матч – це матч. Не важливо, сильний чи слабкий у тебе суперник. Не розумію, коли такі матчі називають тренуванням з підвищеною відповідальністю. Для мене це – неповага до суперника, проти якого ти граєш, незалежно від того, це офіційний або товариський матч.

– Зараз у нашій команді відбувається зміна поколінь. Що можеш сказати про нинішню збірну України?

– Так, згодна покоління змінюються, але багато дівчат вже давно захищають кольори збірної, тому назвати всіх недосвідченими не можу. Так, є дебютанти, але, в основному, всі дівчата мають певний досвід гри у збірній. Можу сказати, що сьогодні ми маємо досить непогану збірну, але кожному з нас потрібно розуміти, на якому етапі розвитку жіночого футзалу ми знаходимось і викладатися по максимуму у кожному матчі і підготовці, щоб не втратити ті позиції, котрі свого часу ми досягали дуже великими зусиллями.

– Ці поєдинки – проти Португалії та Азорських островів – були етапом підготовки до кваліфікаційних матчів жіночого Євро-2019. Як ти вважаєш, нашій команді до снаги пробитись до фінальної частини Євро?

– Я говорила ще перед цими матчами, що нам до снаги грати на рівних з топовими збірними континенту, якою, я вважаю, є збірна Португалії. Це показали обидва наші товариські матчі. Вважаю, що ми можемо абсолютно спокійно грати на рівних зі всіма збірними у Європі. Виключенням вважаю лише Збірну Іспанії. Іспанки зараз по праву є найсильнішими на континенті, але і проти них можна грати. Головне – вірити у свої сили і мати мету. Думаю, що мета вийти у фінальну частину Євро – є достойною, щоб ставити перед собою ціль обігравати будь-кого на шляху до неї.

– Ти у цьому складі нашої збірної – одна з небагатьох представниць нашого «золотого» покоління жіночого футзалу. Не жалкуєш, що у того складу збірної України, який поважали та боялись у Європі, не було можливості зіграти на чемпіонаті Європи?

– Дякую, що відносите мене до «золотого» покоління, але це, скоріше, журналістські штампи. Ми були звичайними гравцями, що виходили на майданчик і намагалися у кожному матчі за національну збірну показати свою найкращу гру.
Я не звикла жалкувати. Можливо, дещо сумно від того, що у багатьох дівчат не вийшло дограти до цього моменту, адже ми всі завжди мріяли про офіційні змагання. У нас був дуже боєздатний колектив свого часу, але і футзал тоді був дещо іншим. Разом з тим, інколи переглядаю фотографії і згадую ті часи – це був хороший відрізок у історії нашої збірної. Але це в минулому. Зараз для команди настає новий етап розвитку, і на нас чекають нові матчі, перемоги і досягнення.

– Давай перейдемо до твоїх справ у чемпіонаті Іспанії. Ти змінила «Леганес» на «Бурелу». Як ти для себе оцінюєш цей перехід?

– Звичайно, у моїй кар’єрі – це великий крок уперед. «Бурела» – це клуб зі своєю історією і великими амбіціями. Думаю, що для кожного спортсмена перехід до клубу, що змагається за найвищі нагороди найсильнішого національного чемпіонату у світі – є водночас викликом і результатом тієї роботи, яку ти щоденно виконуєш.
Я не є виключенням, для мене це також багато значить, я задоволена цим переходом і вдячна долі, що маю таку можливість.

– Що можеш розповісти про «Бурелу»?

– «Бурела» – це клуб, який має у своїй структурі чоловічу та жіночу команду, також дитячу школу та декілька дитячих фарм-клубів у регіоні. Чоловіча команда до минулого сезону виступала у Прімері, цього року понизилась у класі, але стоїть задача повернення до еліти вже наступного сезону.
Жіноча команда грає у Прімері з 2009 року, за цей час вона стала одним з флагманів жіночого футзалу в Іспанії, вигравала чемпіонат та Кубок Іспанії, Кубок Галісії, ще деякі значущі змагання для Іспанії. Останні кілька сезонів весь час змагається за чемпіонський титул з клубом «Футсі Атлетіко Навалькарнеро» (ще до недавна ця команда називалась «Атлетіко» Мадрид), що неодноразово визнавався найкращим клубом у світу за версією сайту futsalplanet.com. Для Іспанії це протистояння вважається жіночим футзальним «Ель-Класіко».

– Які цілі стоять перед командою в цьому сезоні?

– У нас стоїть завдання перемога в усіх змаганнях, в яких ми беремо участь – чемпіонат Іспанії, Кубок Іспанії, Кубок Галісії.

– Ти вже повністю адаптувалась в Іспанії?

– Думаю, що достатньо, але не повністю.

– Можеш розповісти щось про життя легіонерок в одному з найсильніших чемпіонатів світу?

– Звичайно можу, але нічим не здивую. Так само, як і багато гравців з чоловічих команд, що грають у футбол, і котрі приїздили у Іспанію (Артем Кравець, Денис Бойко, Роман Зозуля), можу підтвердити, що тут ставлення до легіонерів діаметрально протилежне ніж в Україні, до іноземців, що приїздять до українських клубів. Тобі потрібно адаптовуватись під життя, вчити мову, також багато інших побутових питань і особливо тобі у цьому не допомагають, левову частку ти робиш це самостійно. В цілому ж, як і у будь-якому новому клубі та чемпіонаті, потрібно перелаштовуватись на новий лад, до інших вимог і підходу до організації тренувального процесу. Звичайно, тут все в цьому відношенні зовсім інакше ніж в Україні або Росії.

– У «Бурелі» грають не тільки іспанські футзалістки. Чи немає у команді якихось угруповань за національною ознакою?

– Ні. Загалом угруповань немає. Але насправді, ми, легіонери, здебільшого спілкуємося між собою більше. Проводимо разом вихідні та вільний час.

– Коли ти грала у «Леганесі», то у тебе була можливість відвідувати домашні матчі «Мовістар Інтера». А на яку команду у свій вільний час ходиш зараз, будучи гравцем «Бурели»?

– Тут варіантів небагато. Населення міста близько 10 000 чоловік. Звичайно, це наша чоловіча команда. Атмосфера на матчах вражаюча. Тут вміють створювати шоу в кожному матчі.

– Серед наших футзалісток ти – перша, хто грає в іспанському чемпіонаті. Однак, у нас ще є і кілька молодих футзалістів, які грають в Іспанії – той же Олександр Пархоменко, наприклад. Підтримуєш зв’язок з нашими гравцями?

– Ні. Активно зв’язок не підтримуємо, декілька разів обмінювались повідомленнями, не більше того.

– У квітні Сарагоса прийматиме «Фінал чотирьох» Кубку УЄФА. Чи плануєш його відвідати?

– Ні, нажаль, у мене не буде змоги. По-перше – у нас у чемпіонаті немає пауз у цей період, по-друге – можливо, отримаю виклик на товариські матчі проти збірної Ірану в рамках підготовки до відбіркових матчів до Євро-2019.

– І повернемось з Іспанії до України. Чемпіонат України серед жіночих команд у цьому сезоні проходить у новому форматі, який, щоправда, у нинішніх умовах вважається актуальним. Як ти вважаєш, нинішній формат чемпіонату дійсно є оптимальним та актуальним?

– Якщо чесно, не приділяла цьому достатньої уваги. Але, думаю, якщо такий формат був затвердженим, значить, таке рішення для команд було оптимальним.

– Але, разом з тим, ми бачимо, що у нашому жіночому футзалі з’являється третя сила – харківська «Тесла», яка має бажання нав’язати боротьбу «IMS-НУХТ» та «ПЗМС». Як ти оцінюєш шанси цієї трійки команд на чемпіонство?

– Бажання, у цього колективу є. Вони достатньо підсились у міжсезоння, але як на мене їм потрібно ще дуже багато працювати, для того щоб активно втрутитись у боротьбу між «IMS-НУХТ» та «ПЗМС». Але мені здається, що вони на вірному шляху. Якщо будуть так працювати, то за 1-2 сезони зможуть боротися за найвищі нагороди.

– У чинних чемпіонів України, столичного «IMS-НУХТ», склад поступово омолоджується – Тарас Шпичка вводить у команду футзалісток юніорської збірної України. Як ти вважаєш, це на фінальному етапі чемпіонату буде плюсом чи мінусом для киянок?

– Однозначно плюсом, але не думаю, що молоді футзалістки на даному етапі будуть грати визначальну роль. Але для них кожна хвилина на майданчику у визначальних матчах – це безцінний досвід у «персональну скарбничку».

– Ти граєш у чемпіонаті Іспанії, ще кілька дівчат – у чемпіонаті Угорщини. Як ти вважаєш, чи треба нашим футзалісткам зараз ризикувати та їхати у закордонні чемпіонати, щоб підвищувати рівень своєї майстерності?

– Звичайно, потрібно ризикувати завжди. Ризик, як то кажуть, справа благородна. Було б дивно, якщо б я, граючи за кордоном, казала, що ні в якому разі не варто. Але кожен ризик повинен бути виправданим.

На мою суб’єктивну думку, при всій повазі, у свої кращі часи чемпіонат Угорщини не був сильнішим за український, а на сьогоднішній день – тим паче, навіть якщо зважати на ті непрості часи, що переживає український жіночий футзал. Ця думка сформована не лише виходячи з деяких відео, що мені вдалося бачити, а і з відгуків моїх знайомих, що зараз грають в Угорщині. І це – не українки, а угорки, до речі, одна з них грала за «Толну» разом з нашими дівчатами. Тому, з приводу Угорщини, в плані підвищення майстерності, я б с вами не погодилась. Але щодо певного досвіду, можливо, фінансової частини, то чому ні, адже будь-який досвід – це досвід.

Тому, як чемпіонат, так і команду потрібно дуже виважено підбирати, і не на всі пропозиції з закордону потрібно давати схвальну відповідь. Але це вже тема окремої розмови, тому що переїзд до іншого клубу, а тим паче – до іншого чемпіонату повинен бути виправданим, в першу чергу, з професіонального боку розвитку в усіх відношеннях.

– Що наостанок хочеш побажати українським шанувальникам жіночого футзалу?

– Вболівайте та підтримуйте нас. А ми, в свою чергу, будемо намагатися робити максимум зусиль для перемоги у кожному матчі.

Автор статті: Terentyev.