4-й день подорожі озерами Свидовця наша компанія розпочала на галявині вище перевалу Околе. Як відомо, у цей день там вперше святкували фестиваль «Де бере початок Чорна Тиса».

Думали, гадали чи залишатися нашій групі тут, але таки колективно прийняли рішення йти далі. Забав нам вистачає й у Львові, а в гори ходимо не так часто якби цього хотілося.

Поснідавши, я і мої колеги вирушили до наступної нашої мети – вершини Братківська (висота – 1788 метри). Більшість моїх колег окрім Володимира там ще не була, тому піднятися на нову висоту було вдвічі цікавіше.

Чимось цікавим підйом на Братківську не відзначився. Йти було не так легко як це здавалося на перший погляд. По дорозі часто відбувався перепад висот й інколи я задавав собі питання чому я не залишився на фестивалі.

Веселіше стало далі, коли на одному з підйомів ваш автор знайшов білі гриби. За втому одразу ж забув, почав швиденько зрізати лісові плоди й за деякий період часу вже мав пів кулька.

Вершина Братківська чимось цікавим не вразила. Так, краєвиди з неї вимальовувалися ще ті, навкруги були одні гори, але ж і йти до села Ясіня ще було достатньо.

Тому, швидко перекусивши, ми попрямували далі – до гори Руська. Виявляється й гори з такими назвами існують у Карпатах. Поступово на шляху почав з’являтися жереп, який через деякий період часу став нестерпним.

Колективно прийняли рішення зробити різкий спуск вниз, адже дертися на гору Чорна Клива з рюкзаками через зарослі було вкрай важко. До цього всього почало гриміти й насувалася гроза.

Згодом ми зрозуміли що зробили правильно. Вже на спуску почав падати рясний дощ. Хоча, й тут не обійшлося без сюрпризів. Посеред лісу ваш покірний натрапив на метрові білі гриби. Бачили б ви моє лице, коли я почав їх збирати. Не хотілося залишити без уваги жодного.

Дощ не припинявся, дорога ставала ще важчою, а на деяких ділянках не проходимою. Були навіть моменти, де ваш автор без нецензурних слів не міг перейти дорогу настільки там серйозне було болото.

Стали на привал, під деревом швидко доїли все що залишилося й попрямували далі – до села Ясіня. Щоб наші читачі розуміли, до села треба було йти 17-ть кілометрів.

Благо, через деякий час вашого автора, а згодом і моїх колег підібрали автівки, які поверталися із фестивалю.

У поїзді вже не хотілося нічого. Ми випили по пиву, з’їли кусок сиру й лягли спати. Відчувалася втома, втома приємна, адже задумане вдалося втілити в життя.

Висловлюю подяку моїм супутникам у поході п. Юрію, п. Андрію та п. Володимиру за чудово проведені дні. Кабачки, смажені яйця на вершині Близниці я не забуду ніколи.

Автор статті: Vorobus.