Минув черговий робочий тиждень, настали вихідні й можна як слід відпочивати. Поки читачі блогу ще сплять, Ігор Воробус спробує порадувати наших читачів новими публікаціями.

Перше про що я розповім, так це про поїздку у Дунаївці – місто у Хмельницькій області. Вчора, 22 лютого, ваш автор з «Галицькою здобою» їздив на черговий поєдинок Другої ліги.

Як ви знаєте, я такий по житті, що окрім футзалу ще й цікавлюся містами де ще ніколи не бував. Добре, що ми виїхали туди завчасно й їхали не поспішаючи. Саме таким чином можна було приїхати на гру завчасно й навіть познайомитися з цікавим містечком.

Фотогалерея буде згодом, а поки що те, що запам’яталося у цьому місті.

Поїздку в Дунаївці не забуду у першу чергу через те, що я сильно змерз як ми лише починали їхати зі Львова, так і безпосередньо в місті. Якщо у Львові вчора було близько 3 градусів морозу, то в місті на Хмельниччині – 7. Добре, що я перед тим глянув прогноз погоди й одягнув термобілизну.

Але, зараз зовсім про інше.

Отже, щоб ви собі розуміли якщо колись будете в Дунавїцях знайте, що більшість поселень у цьому районі завершуються на букву «І». Ми ще сміялися з хлопцями, що якби тут жив Воробус, то поселення називалося би Ігорівці або ж Воробусівці.

Якщо чесно, думав, що тут з дорогами велика проблема, але помилився. Так, їхали ми довго, але це напевно тому, що не знади де знаходиться спортивний зал. Назад дорога пролетіла дуже швидко й дорога тут в нормальному стані.

Містечко маленьке. Якщо вірити місцевим населення складає близько 10-ти тисяч осіб. Запитав продавчиню у магазині а де ж люди, на що почув відповідь «виїхали у пошуках кращого життя». До речі, місцевим багато відомо про Львів.

Незважаючи на мороз, прогулявся й містом. Склалося таке враження, що у Дунаївцях є дві вулиці. На одній з них я і був. Як виявилося згодом, вона є центральною.

Що побачив? В очі кинулися статуя «бузька» та цифра 1403 (рік заснування міста) на ньому, парк Героїв, будівля міської ради й, особливо, пам’ятники Тарасові Шевченкові та Владиславі Зарембі.

Ще одне запитання, яке Ви мені, мабуть задасте, це «папахує» місто «совдепією». Відповідаю, трохи є. Люди говорять змішаною мовою. У їх лексиконі є багато русизму. Але, тим не менше, вони стараються говорити українською мовою. Магазинів у Дунаївцях не багато як і генделиків.

Автор цих рядків хотів купити додому місцевого пива, зайшов у супермаркет, а мені кажуть, що алкоголю тут не продають. Ну, і нічого, за те купив племінниці іграшки й шоколадки.

Спортивний зал у Дунаївцях знаходиться неподалік центру у приміщенні ДЮСШ. Як на місто з 10- ма тисячами населення – це досить таки хороший зал. Хоча, ніхто не приховує, що Дунаївці відомі соєю школою з дзюдо.

Дунаївцях кажемо «до зустрічі» й крокуємо далі. Якщо «Галицька здоба» пройде у наступний етап змагань, то обов’язково поїдемо в інші міста. Для прикладу, у той же Ужгород.

Автор статті: Vorobus.