Як відомо, у Львові на вулиці Зеленій, будинок 24 розташована Львівська обласна науково-педагогічна бібліотек, в якій більше як 400 000 книг.

Тому, не сидіть вдома і не «залипайте» біля моніторів комп’ютерів, а розвивайтеся. Це, як відомо, зробити можна через книгу. Саме читання книг збагачує світогляд людини.

А ще у приміщенні ЛОНПБ працює людина з іменем Наталя, яка пише гарні вірші. Я не зміг не опублікувати їх частину.

Я не знаю, як це сталось
Я не знаю, як це сталось,
Що ми в парі поєднались.
Безліч зустрічала я облич.
Придивлялась і вагалась,
Розминалась і ховалась.
Тільки твого я почула серця клич.
Ти – магніт якийсь чудесний.
Притягнулась я і все тут.
Хоч кричи, а хоч мовчи…
Я не ангел, ти це знаєш.
То навіщо пригортаєш?
Тепло. Стільки років вже. Скажи!?
Бо одна єдина стежка
Приглянулась, як мережка,
Нам двом, обом.
Ми капризи і хитання,
Бурчання й хвилювання
Нищимо долонь теплом.

У Львові є майстерня…
(присвячується майстерні відомого скульптора Теодозії Бриж)
У Львові є майстерня, де цвіла любов.
В далекі шістдесяті проросла з оков.
Про неї в місті знали і тихо берегли.
Там творила чудо Фана з глини й теплоти.
В майстерню бігла молодь, як до джерела.
Мовчазна була Фана та серцем не черства.
Тіснились її друзі за святим столом.
І вивільняли зерна правди з тугеньких оков.
Тут мріяли про крила і малювали ніч,
Із Мавкою тендітною стрічались віч-на-віч.
Думки кружляли в танцях закоханих в життя.
Все було так недавно… Таке воно – буття…
Є ще живі й когось нема, хто в Фани за столом
Снили і творили пензлем, чи пером,
Ліпили з глини статуї… Тай Фани не видать.
А твори їх вражають, а твори їх звучать.

Нумо перестань, Плаксинко!
Образлива Хмарка ясна
Потемніла вся нещасна.
З пампулястенького личка
Бризли сльози дощові.
Де не взявся її братець –
Сильний Вітер-дмухотанець.
Закрутився у калюжі
І гілками загойдав.
Підбадьорив він Хмаринку:
-Нумо перестань, Плаксинко!..
І за рученьки узявшись
Полетіли навмання.

Це Ви на знімку, чи не Ви …?
Це Ви на знімку, чи не Ви, улюбленице Мімі?
Колись Софії з Фредрів Ви були, як дочка.
Тепер життя зліпило з Вас поважну паню.
На фото бачу збоку й Вашу дочку.
Вона вже теж весняно не буяє.
Та скромно другий ряд скрашає.
Цвітінням, мабуть, обійнялись її діти.
Але на фото їх чомусь немає.
Графиня дому – Ядвіга, Ядзя, –
Таке імення має Ваша доня.
Від неї недалеко стоїть Леон –
Її кохання та її опора.
Між ними – Леона племінничок Ян Казьо
Молодістю фото прикрашає.
Чомусь на знімку він сміється.
Мабуть, на пам’ять посмішку лишає.
У першому ряду – поважні пані.
І Ви, колишня Мімі, тут між ними.
Хоч в Яна Казя очі щастям сяють.
Та в Леона, Ядвіги є сумними.
Чому?.. Не знаю. Може вік Ваш, пані,
Навіював сумні думки й печалі.
А може, ще щось, чого я не знаю.
А може, те, що добре знаю, пані.
На знімку Ви у році 1933-ім,
У Львові, що належав Польщі.
В палаці на Зеленій серед рідних
Ловили, мабуть, миті найдорожчі.
А поруч, в більшовицькій Україні,
Шляхи вкривались згаслими зірками.
Картини жаху малювались в хатах.
Голодні люди падали снопами.
Не знаю, пані, чи про це Ви знали?
Чи чули від людей про ці страхіття?
Можливо, так… Тому й залишили
На пам’ять знімок з того лихоліття.
Та потяг жаху мчав. І ви, на щастя,
Не встигли бачити його руйнівну силу.
Хіба ж тоді могли Ви, знати, пані,
Що знищить скоро він й Вашу дитину…
Багато років сплило з того часу.
В палаці зараз храм бібліотечний.
Ангели якось в нього завітали,
Принесли знімок – доказ безперечний.
Що Ви сиділи тут, поважна пані,
В родиннім колі. Й доня була з Вами.
Що Ваші очі задивились в далеч.
Кого, чого тоді Ви виглядали?

Вірші написала Наталя Звольська

Автор статті: Vorobus.