Незабаром Україна й світ, у тому числі, святкуватиме 206-у річницю з дня народження Тараса Шевченка – геніального поета, кобзаря.

Саме цій події працівник ЛОНПБ – Наталя Звольська написала чудовий вірш. Читаємо й насолоджуємося разом:

Тарасові думи і Україна
Колись бідкався Шевченко
У чужому світі,
Куди йому свої думи
Зболілі подіти?
Не тримав їх біля себе,
Хоч плекав роками.
В Україну скерував
Дітьми-сиротами.
Так вона йому боліла
Та рідна землиця.
Мав надію, що до дум
Вкраїна схилиться.
Де ще, як не в ріднім краю,
Їх щиро зустрінуть?
Де ласкою огорнуть,
Сумніви розвіють?
Полетіли думи.
Всяке в них бувало:
Десь зустріли серце щире,
Звідкись їх прогнали.
Частка тих, що прихистили
Слова Кобзареві –
Життям за них заплатили.
Стали незнищенні.
За Вкраїну пішли в вічність.
Про них пам’ятають.
А вороги України
Все терня ламають.
І бундючно носять й носять.
Ще й кари не знають.
Стільки років Україну
Колюччям вінчають.
Така дивна у них вдача:
Зачерствілі серця,
Все за пазухою камінь,
Совість не озветься.
Не підходять Шевченкові
Влучнії цитати
Про Матрьошу й як не треба
Їй за гріш співати.
Отакий вже був Тарас
Чоловік відвертий.
Вмів настояти на свому.
І доволі впертий.
В нього навіть ще й така
Думка промайнула:
“Україна, – казав він, –
Навіки заснула”.
Кому тільки лиха прірва
Не зрушить спокою?
Може, нерви й у Тараса
Натяглись струною?
Недаремно ж написав
Про Вкраїну з цвіллю,
Про гадюк й гниле серце.
Та все ж мав надію.
Бачив теж рідний Шевченко
Й іншу Україну.
Роботящим рукам й умам
Знав він добре ціну.
Це їм слова написав,
Щоб якось зігріти.
Нехай все ж знайдуть тут щастя
Його думи-діти!
(Наталя Звольська)