30 вересня 2020 р. Україна буде відзначати Всеукраїнський день бібліотек. Таке гарне свято чекає й Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (вул. Зелена, 24).

Приміщення, в якому на сьогоднішній день знаходиться Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека, має свою унікальну історію. Це будинок-палац, побудований на замовлення графа Замойського.

Танас Никифорук стверджує, що палац «був споруджений в І-й третині ХІХ ст. …» (Колись тут засідала масонська ложа … // Леополіс. – 2009 (26 лютого). – С. 4). Дані ЛОДА ф. 2, оп. 1, спр № 4100 вказують, що споруда палацу вже присутня на карті Львова, датованій 1829 роком, що дає підстави вважати її збудованою у 20 рр. ХІХ ст. Ігор Мельник пише, що будинок Замойського побудований в 40-х роках ХІХ ст. (Мельник І. «Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова» (– Львів, 2012. – С. 239). Ігор Смольський стверджує, що все ж палац збудовано у 20-х роках ХІХ ст.

Але, як би там не було, будівля нашої бібліотеки відноситься до першої половини ХІХ ст.

Никифорук підкреслює, що «пізніше палац почергово переходив у власність Дідушицьких, Леваковських, Шептицьких. Незважаючи на реконструкції (1843 р., 1854 р. арх. Шмідт та 1910 р. арх. Є. Жихович), будівля зберегла характер приміської садиби у стилі класицизму…».

Яка ж доля спіткала цю будівлю у 20 ст.? Про це маємо дані монографії Івана Матковського «Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви» (– Львів, 2019. – С. 624), де з слів Яна Шептицького, сина брата Андрея Шептицького Леона довідуємося : «Зимою 1922-1923 років у Львів приїхав Апостольський Візитатор Дженоккі. Стрик Митрополит був тоді у Південній Америці, а о. Климентій приймав його і якось на обід до Леона та Ядвіги на Зелену привозив». Це перша згадка у монографії Івана Матковського про будинок на вул. Зеленій, коли він перейшов у власність родини Шептицьких.

Отже, палац, очевидно, придбали брат Андрея та Климентія Шептицького Леон зі своєю дружиною Ядвігою приблизно на початку 20-х рр. ХХ ст., бо до того часу жодної згадки нема. Проживали тут Леон та Ядвіга зі своєю великою сім’єю (у них на той час було семеро дітей : Іза (Єлизавета), Софія (чернече ім’я Марія Йосафата), Ясь (Ян-Сильвестр), Ванда, Андрусь, Ганя (Анна), Кристя (Христина); двоє померло: Петрусь – помер малою дитиною, Марія – померла в 15 років) до 1939 р., поки не були розстріляні радянськими спецслужбами у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл.).

Як стверджує Б. В. Мельник «в часи гітлерівської окупації Львова тут містився (вул. Зелена, 24) штаб італійського гарнізону, розстріляного гітлерівцями наприкінці 1943 р.» ( Мельник Б. В. Вулицями старого Львова. – Львів, 2002. – С. 234).

Далі з монографії Івана Матковського довідуємося, що в листах о. Климентія до брата Станіслава з лютого 1942 р. містяться дані про подальшу долю дому сім’ї Леона Шептицького на вул. Зеленій у Львові. «Після довгої бюрократичної процедури» о. Климентію «вдається повернути цей дім у власність родини Шептицьких і домогтися від німецької армії компенсації за розквартирування тут мешканців. Отримані гроші він щомісяця надсилатиме до Корчини і в такий спосіб фінансово допомагатиме дочкам брата Леона та дружині Яна Сильвестра» (– С. 490).

«З 1944 р. тут містилася бібліотека педінституту, а після його переведення у Дрогобич – обласна науково-педагогічна бібліотека». Це дані з книги Мельника Б. В. «Вулицями старого Львова» (– С. 234-235).

Отже, у палаці Замойських–Дідушицьких–Леваківських–Шептицьких продовжила свою роботу педагогічна бібліотека, яка колись знаходилася в приміщенні 1-ї польської гімназії по вул. Кубалі (тепер вул. Шухевича) і була заснована Кураторією Львівської Шкільної Округи в грудні 1925 року як «Panstwowa Biblioteka Pedagogischna we Lwowe».

В підсумку, в 1947 р. у палац Замойських-Дідушицьких–Леваківських–Шептицьких було перенесено педагогічну бібліотеку, яка дістала сучасну назву Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (ЛОНПБ). Вона працює донині й радо спілкується зі своїми читачами.

Автор статті: Наталя Звольська.