Час… Під його секунди-роки вривається у Землю плач немовлят, пізнається смак, запах Землі, виривається душа з немічності людської. Всі ми, люди, потрапляємо в той чи інший відтинок земного часу. Таке щастя мав і чоловік на ім’я Леон Юзеф Марія з родини Шептицьких – один з господарів загадкової будівлі на львівській вулиці Зеленій, 24.

Його перший плач пролунав далекого 4-го липня 1877 року. Не на Зеленій. У Прилбичах. В той час Леось став наймолодшим у сім’ї. А це означало – «найбільшою мірою купався у материнській любові та увазі» (1). Шкода, що земний відтинок діда Александра Фредро добіг кінця до того першого крику наймолодшого онука. А, отже, окремий «світ» діда і онука у Львові на Хорущині загубився у блакиті.

Мати віддавала Леонові та його братам, мабуть, все, що сама надбала у житті:

справжню шляхетність, душевний мир, вміння пожартувати, побожність, веселість. Недаремно ж Павло Попель зауважив, що «пані Софія не лише тому настільки чудово виховала синів, що була побожною, а й тому, що була веселою» (2).

А ще «Софія любила читати… і передала це вподобання своїм синам» (3). Леон же – своїм дітям. Недаремно для дочки Леона Єлизавети пообіднє читання вголос її «коханого Татуся» стало «найприємнішою миттю дня» (4).

Один з листів Софії Шептицької до сина Казимира дає розуміння того, які мати Софія сіяла зерна в серцях своїх дітей, зокрема – у Леоновому:

«… Не маю часу на довший лист. Уранці Причастя, далі відвідини однієї сімнадцятирічної дівчини, виснаженої ранами, які пожирають її, – лице гнійна купа. Ось такий мій ранок, після моїх молитов, любий (у яких Тобі належить така велика і чудова участь), – відповідаю на Твоє слово «хтозна, чи це усе не завдає мені більше болю, аніж добра». Дорогенький, якщо Ти вкладаєш у це своє серце, так, це завдає болю – однак, якщо внутрішнє й реальне життя врівноважуються, а цим є праця й бачення людських злиднів, якщо Ти порівнюєш салон із бідним житлом, марноту салону із мудрістю правди, якщо Ти думаєш замість того, щоб дати себе засліпити, – це найкращий спосіб дозріти для Бога… – із Божою допомогою треба шукати своєї рівноваги, піднімати голову вище ароматної атмосфери салону, дивитися, порівнювати, судити, глибше вивчати салон і вулицю – віддаватися бідним і багатим товаришам, після княгині Ізи згадати собі тітку Дуню і Маздуню – після салонів пригадати собі… про злидні Мужилович – навчитися іти всіма дорогами,… – треба, любий, щоби ніщо не було зайвим, одночасно вчитися, молитися, пізнавати світ і відвідувати св. Вінкентія» (5).

Було таке товариство св. Вінкентія, яке працювало серед бідних. Його центр знаходився у Кракові. І вже згаданий Павло Попель керував ним.

І хоч Леон не став «великим пастирем» українського народу, як його брат Андрей, все ж опікувався школами та дитячими сиротинцями у Прилбичах та в Брухналі. У Львові належав до товариства Св. Вінцентія а Пауло і, як стверджує його дочка Єлизавета, «відвідував бідних і хворих». Вона з гордістю казала: «Доброту мого батька згадували багато людей. Коли я останній раз була у Прилбичах ( з моєю донькою Басею, на початку 1990 рр.), ми пішли на площу біля церкви і там зустріли Євку, нашу багаторічну служницю. Вона почала згадувати батька, якою доброю людиною він був. Розповіла, що коли вони втекли із Росії (про що я не знала), вся їхня родина залишилася без засобів до існування. Тоді Папа дав їм помешкання, а Євку взяв на роботу до нашого дому; пізніше вона була з нами багато років» (6).

Леонові Шептицькому разом з жінкою Ядвігою судилося пройти «королівську дорогу любови» (7), яку поблагословив їм Андрей Шептицький, і відійти достойно у вічність разом з жертовною і люблячою Ядвігою над прірвою радянської ями.

Зараз початок липня… Прогрілася в глибині саду на львівській вулиці Зеленій, 24 незвичайна будівля, якій доля поблагословила бути палацом для декількох графських родин, у тому числі й для Леонової, і оберігати десятки тисяч книжок для потреб педагогів. На початку липня 1877-го народився Леон. І приємно в наші липневі дні його згадати за доброту, яку він подарував багатьом людям.

1. Матковський І. Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви: монографія. – Львів, 2019. – С. 69.
2. Манькут Олена Данута. Софія з Фредрів Шептицька / пер. з пол. О. Мандрики. – Львів, 2016. – С. 83.
3. Манькут Олена Данута. Софія з Фредрів Шептицька / пер. з пол. О. Мандрики. – Львів, 2016. – С. 39.
4. Мойсей українського Духа. Науково-мистецьке видання / Автор-упорядник О. Д. Михайлюк. – Львів, 2015. – С. 45.
5. Матковський І. Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви: монографія. – Львів, 2019. – С. 104.
6. Мойсей українського Духа. Науково-мистецьке видання / Автор-упорядник О. Д. Михайлюк. – Львів, 2015. – С. 46.
7. Матковський І. Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви: монографія. – Львів, 2019. – С. 211.

Підготувала Наталя Звольська

Автор статті: Наталя Звольська.