Шеф-редактор футзального порталу «5х5» Артем Терентьєв та відомий львівський футзальний блогер Ігор Воробій продовжують разом згадувати історію Всеукраїнських фіналів Аматорської футзальної ліги України. Нагадаємо, що у першій частині ми згадали фінали, які проходили з 2014 по 2016 роки. Зараз же ми згадуємо фінали, які відбулись у період з 2017 по 2019 роки.

2017 рік. Дніпро.

Після того, як Всеукраїнський фінал – 2016 підвищив планку очікувань, була надія на та, що Всеукраїнський фінал АФЛУ – 2017 відбудеться на ще більш високому рівні. Тим більше, склад учасників та їх рівень, як і раніше, був дуже високим. Зокрема, серед претендентів на перемогу знову були ті ж самі «Конкорд», «Автолокомотив», «Надія», «Віза-Вторма», «Атлет». Однак, до них доєднались ще кілька дуже цікавих та потужних команд. Зокрема, приймаюче місто (тобто, Дніпро) представляв «Катеринославхліб», який у тому ж сезоні вдало проявив себе у Другій лізі, ставши її переможцем, одеський «МКВ», а також серед учасників фінальної стадії був «АРПІ» – команда з Донецька, яка після окупації рашистами була змушена переїхати у Запоріжжя. Тому, «АРПІ» (хоча насправді було би логічніше називати цю команду «АРПВ», адже абревіатура «АРПИ» російською мовою означала «Ассоциация развития периодических изданий», тобто, українською – «Асоціація розвитку періодичних видань». – А. Т.) фактично представляла два міста – Донецьк та Запоріжжя, у якому команда Едуарда Босенка здобула чемпіонський титул. Взагалі українським любителям футзалу ця команда була знайома ще тоді, коли представляла Донецьк у Східній групі Першої ліги чемпіонату України, де грала разом з такими колективами, як «Титан-Зоря» (покровське) та ДЮСШ-5 (Донецьк). Що цікаво – у 2017 році «АРПІ», так само, як і «Катеринославхліб», зіграв у вирішальному етапі чемпіонату України серед команд Другої ліги, але до фіналу не вийшов, оскільки там зіграв львівський «Княжий Ринок». Також цікаво те, що Донеччину на тому Всеукраїнському фіналі представляли дві команди, адже окрім «АРПІ» (давайте вже цю команду називати саме так, за звичкою. – А. Т.), Донецьку область представляв ще і чемпіон цього регіону – «Бахмут-Агро», але, при всій повазі до цієї команди, «АРПІ» все-таки був трохи вище класом та більш авторитетним клубом, який небезпідставно розраховував на перемогу в АФЛУ.

І знову ми повернемось до теми футзальних традицій. Багатьом відомо, що Дніпро небезпідставно вважається «колискою» українського футзалу, адже футзал фактично зароджувався саме тут. Особливо якщо згадати про легендарний «Механізатор» та деяких великих особистостей, які робили свої перші серйозні кроки у футзалі саме у Дніпрі. До того ж, не треба забувати, що відомий у минулому рефері, який входив до топ-групи футзальних арбітрів ФІФА Олег Іванов – теж родом з Дніпра. Однак, при всьому цьому, Дніпро досі не має у себе команди рівня Екстра-ліги (хоча у першому сезоні Юнацької Екстра-ліги (U-16) представник Дніпра був – команда «Футзал-Дніпро», яку тренував Андрій Консевич, але подальшого розвитку так і не сталося. – А. Т.). А тоді той факт, що Дніпро прийматиме Всеукраїнський фінал Аматорської футзальної ліги України, а також перемога «ЮВІКО» в АФЛУ двома роками раніше сприймались як шанс на те, що органи місцевого самоврядування все-таки звернуть увагу на футзал та створять умови для його відродження у Дніпрі. Але, забігаючи наперед, скажемо, що наразі (принаймні, якщо згадувати час до початку повномасштабної війни) мрії любителів футзалу з Дніпра про власну команду в Екстра-лізі залишаються мріями.

Якщо ж казати про зали, які приймали Всеукраїнський фінал АФЛУ у 2017 році, то тут є певна аналогія з Житомиром. Було зрозуміло, що одним з приймаючих залів буде спорткомплекс УДХТУ. А ось інший зал був зданий в експлуатацію саме у сезоні 2016/2017 р. р., і на його паркеті навіть проходили протягом сезону матчі Другої ліги чемпіонату України, а також поєдинки чемпіонату Дніпра. Звичайно, мова йде про спорткомплекс «Олімпія +». Чому аналогія з Житомиром? Тому що, так само, як і житомирський ФОК, «Олімпія +» у перший же рік свого існування прийняла у себе Всеукраїнський фінал Аматорської футзальної ліги України.

На відміну від попереднього сезону, коли після групового етапу учасники Всеукраїнського фіналу АФЛУ були розбиті на три ліги, цього разу організатори повернулися до вже звичного формату з Вищою та Першою лігами. І у фіналах обох ліг перемогли команди, які не тільки заслужили ті перемоги, а і ті, кому протягом кількох попередніх сезонів трохи не щастило саме у вирішальних поєдинках. Зокрема, у Першій лізі переміг одеський «МКВ», який тоді вважався новою силою в одеському футзалі. Підопічні Романа Смирнова перемогли у фіналі полтавський «ПЗМС». Але одразу скажемо – саме чоловічу аматорську команду, адже у багатьох любителів футзалу «ПЗМС», вочевидь, асоціюється, перш за все, з жіночою командою, яка була правонаступником легендарної «Ніки» (10-разового чемпіона України з футзалу серед жіночих команд. – А. Т.). Треба також сказати, що тоді у «МКВ» мав непоганий склад, у якому виблискували, зокрема, такі гравці, як Олексій Моторний та Коллінс Йапарама, а також брати Бондаренки – Костянтин та Олексій. Це вже потім «МКВ» спробує свої сили у чемпіонаті України серед команд Першої ліги. А тоді, у фіналі Першої ліги Всеукраїнського фіналу АФЛУ, одесити здолали «склодувів» з рахунком 2:1.

А ось що стосується фіналу, то там вперше в історії Всеукраїнських фіналів АФЛУ зійшлися представники одного регіону, а саме – Західної України. Більше того – це фактично було територіальне дербі між хорівською «Надією» та командою з Рівненщини – «Свіспан-Горизонт» (Костопіль). І в цьому дербі перемогу здобула «Надія», яка брала участь у трьох з чотирьох попередніх Всеукраїнських фіналів, але їй постійно чогось не вистачало до «золота» (особливо це стосується фіналу 2015 року. – А. Т.). Підсумковий рахунок – 3:2 на користь команди з Волині. До речі, можна з усією впевненістю сказати, що перемога саме команди з Волинської області стала своєрідною прелюдією до Елітного фіналу АФЛУ, який мав би відбутися за тиждень у Луцьку. Але це вже зовсім інша історія…

2018 рік. Київ.

Мабуть, багато хто задавався питанням: чому перший Всеукраїнський фінал АФЛУ (або, можливо, і перший Елітний фінал АФЛУ) не приймав Київ? І тут, звісно, одразу знайдеться на це відповідь: у Києві недостатньо нормальних залів, які могли би прийняти захід такого рівня. І це, в принципі, очікувана відповідь. Хоча з іншого боку – якщо уважно подумати, то можна знайти варіанти. Наприклад, окрім спорткомплексу НТУУ «КПІ» та спорткомплексу ЦСК ЗСУ, які, зрештою, і приймали Всеукраїнський фінал АФЛУ – 2018 року, можна було би спробувати на кілька днів повернути футзал у спорткомплекс «Меридіан» (нині – «Венето Арена»), у якому свого часу проходили матчі чемпіонату України з футзалу. Окрім того, вже тоді активно проходили аматорські футзальні змагання у спорткомплексі НУХТ. Також можна сюди додати спорткомплекс «GYMMAXX», але тоді, у 2018 році, про нього не було мови. Можна було би ще спробувати залучити до проведення Всеукраїнського фіналу спорткомплекс БВУФК у Броварах та розіграти цей турнір у двох містах – у Броварах та Києві. Але тут, перш за все, було питання логістики (щоправда, тут можна згадати проведення Кубку регіонів АФЛУ – 2019 в Ужгороді, де були задіяні два зали в Ужгороді та один – у Баранинцях, та і зараз, у 2023 році, один з залів, де проходить львівський Всеукраїнський фінал АФЛУ, знаходиться не у самому Львові, а у Винниках. – І. В.). Тим не менш, честь прийняти у себе Всеукраїнський фінал АФЛУ – 2018, як ми і зазначали вище, випала спорткомплексу НТУУ «КПІ» та спорткомплексу ЦСК ЗСУ з 22 по 24 березня.

На думку одного з авторів цього матеріалу, склад учасників Всеукраїнського фіналу АФЛУ 2018 року за силою трохи поступався фіналам попередніх років. Перш за все, це пов’язано з тим, що деякі команди вирішили спробувати себе у Другій та Першій лігах чемпіонату України. А ще деякі учасники попередніх років або не змогли підтвердити статус найкращих на регіональному рівні, або ж пройшли стадію переформатування чи взагалі розпалися. Тим не менш, у Всеукраїнському фіналі АФЛУ – 2018 було, на кого подивитися. Перш за все, це фіналіст минулого сезону, «Свіспан-Горизонт» з Костополя, команда-господарка турніру – «Альтернатива», яка у тому ж таки 2018 році була учасником «Фіналу чотирьох» Кубку України у Запоріжжі, а також команда, яка трохи згодом представлятиме Харків у Екстра-лізі – «Viva Cup» (зазначимо, що до цього двічі у Всеукраїнському фіналі АФЛУ Харків представляла команда «Слобода», яка буле переможцем харківського «Еліт-Турніру», але «Viva Cup» став першим учасником Всеукраїнського фіналу від Кубку ФК «Універ», який тоді вважався головним футзальним турніром Харківщини. – А. Т.). Разом з тим, заявили про себе й такі амбітні колективи, як «Технологія» (Суми) та «Володимир» (Тиврів), який до того вже показував свій потенціал. Окрім того, була сповнена бажання нагадати про силу запорізького футзалу команда «Колесо-Центр», яку теж багато хто записував до фаворитів.

Особливо варто приділити увагу тому моменту, що у Всеукраїнському фіналі – 2018 був трохи інший формат, на відміну від попередніх років. Зокрема, тут після групового турніру не було поділу на Вищу та Першу ліги, як було зазвичай. Натомість, були стадії 1/8 фіналу, 1/4 фіналу, 1/2 фіналу і, власне кажучи, фіналу. І за такого формату змагань вперше в історії Всеукраїнських фіналів АФЛУ у вирішальному поєдинку зіграла команда-господар турніру, а саме – київська «Альтернатива», а її суперником по фіналу був харківський «Viva Cup». В принципі, у фіналі зійшлися дві команди, які були реальними претендентами на перемогу. В разі перемоги «Альтернатива» могла би бути першою командою, яка здобула би перемогу на домашньому Всеукраїнському фіналі АФЛУ. Однак, не судилося. Як сказав після гри один з лідерів «зелених» Вадим Атаманенко, команда з Києва залишила багато сил у «Фіналі чотирьох» Кубку України, де ледь не завадила львівській «Енергії» здобути свій п’ятий в історії кубковий трофей. Також можна згадати те, що казав президент «Альтернативи» Валерій Чернєв у інтерв’ю офіційному сайту Федерації футзалу Києва, згадуючи той фінал:

«От коли Всеукраїнський фінал АФЛУ проводився в Києві і ми програли в фіналі, то я вважаю, що тоді «Альтернатива» вийшла на свій пік і неодмінно б виграла той турнір. Ні в якому разі не принижуючи заслуги «Viva cup», що абсолютно чітко зіграв і розібрався – питань немає. Тоді грали два тайми по 12 хвилин «брудного» часу, а це фактично 15 хвилин гри. Ми пропустили два швидких голи, а потім тотально домінували і нам банально не вистачило часу. Той турнір хотілося виграти і на ньому справді ставилося завдання перемогти. Це був наш останній турнір під егідою АФЛУ. Він і запам’ятався найбільше, бо ми прагнули його виграти, але не вдалося. Проте це все одно був для нас досвід для наступних турнірів. Після того ми вже виступали у Кубку України і це був ніби як підготовчий етап до цього, бо ми спробували свої сили проти хлопців з інших регіонів, а не тільки грали з відомим суперниками, бо в Києві вже всіх знаєш.» – згадував пан Чернєв (до речі, у тому ж самому інтерв’ю він зазначив, що змагання АФЛУ ніколи не були важливими для «Альтернативи». – А. Т.).

Що ж стосується результату фінального матчу, то у ньому «Viva Cup» переміг з рахунком 2:1. За словами капітана харків’ян Тараса Рибака, важливими факторами перемоги слобожанської команди стали голи Даниїла Абакшина та вдалі дії у воротах Олексія Чеканова. Варто зазначити, що цей Всеукраїнський фінал АФЛУ у столиці України став доленосним для Даниїла Абакшина та Владислава Моспана, які незабаром поповнили ряди івано-франківського «Урагану». А Абакшин згодом став і гравцем національної збірної України з футзалу.

2019 рік. Житомир.

Вперше в історії Всеукраїнських фіналів АФЛУ одне з міст приймало вже свій другий фінал. У 2019 році приймаючим містом Всеукраїнського фіналу Аматорської футзальної ліги України було обрано Житомир. Нагадаємо, що це місто вже приймало фінал 2016 року, коли несподівано для багатьох переміг вінницький «Енергетик». Щоправда, цього разу, на відміну від фіналу – 2016, не було ані «Енергетика», ані суперників вінничан – запорізького «АІК ЕКО». Натомість, були інші представники Вінниччини – «Володимир» з Тиврова. А від Запоріжжя на фінал – 2019 поїхав «Колесо-Центр». Обидві команди вже були з досвідом матчів на такому рівні, тому вони небезпідставно розраховували як мінімум на потрапляння до фіналу. Тим більше, що і склади цих двох команд відповідали амбіціям. Щоправда, варто сказати, що у «Володимира» та «Колесо-Центра» були не менш гідні суперники, які мали такі ж самі амбіції. Більше того – деякі з них вважались куди більш реальними фаворитами. Перш за все, це стосується господарів – житомирського «ІнБева». Одразу зазначимо, що це був фарм-клуб того «ІнБева», який на той момент грав у Екстра-лізі. Також реальними претендентами на перемогу були київська «SKIDKA», яка мала такий склад, з котрим цілком реально можна було би і в Екстра-лізі не загубитись, а також хорівська «Надія» – єдина з команд-учасниць Всеукраїнського фіналу, яка вже мала досвід перемог у цьому турнірі. Більше того – в разі перемоги, «Надія» могла би стати першим в історії турніру дворазовим чемпіоном Аматорської футзальної ліги України. Але, забігаючи наперед, скажемо, що оформити це досягнення волинянам не вдалося. Однак, про це – трохи згодом…

А поки що скажемо, що так само, як і у 2016 році, Всеукраїнський фінал АФЛУ у Житомирі приймали два спорткомплекси – «Динамо» та «ФОК». Щоправда, на той момент вже не було унікальних та цікавих сюжетів від Дмитра Копія, котрий вже був задіяний в інших проєктах. Тим не менш, Всеукраїнський фінал АФЛУ – 2019 у контексті висвітлення продовжував тримати планку, яка була поставлена у минулі роки.

Якщо ж повертатись до результатів, то переможцем Першої ліги Всеукраїнського фіналу АФЛУ став харківський «Гепард», який у вирішальному поєдинку здолав сумський «Сервіс-Люкс» з рахунком 5:0. Це саме той «Гепард», який потім, у 2021 році, стане чемпіоном України серед команд Другої ліги. А у головному поєдинку Вищої ліги зустрілись київська «SKIDKA» та господарі турніру – житомирський «ІнБев». Основний час переможця не виявив, тому вперше з 2015 року доля чемпіонського титулу вирішилась у серії післяматчевих пенальті, де «ІнБев» на очах житомирських уболівальників став чемпіоном АФЛУ – 2019, перемігши з рахунком 4:3. Більше того – команда Михайла Соколовського встановила унікальне досягнення. Вона стала першою командою-господаркою Всеукраїнського фіналу Аматорської футзальної ліги України, яка стала чемпіоном на своєму майданчику.

Автор статті: Прес-служба АФЛУ.