Про довіру, як найтоншу форму Любови. Черговий допис від Олеги Білоус.

Знаєте, коли в людини добре око, вона у всьому бачить прекрасне, такою формою міряє світ. Людська любов не знає межі і не знає кордонів, її любов у піклуванні, допомозі, підтримці, похвалі, почастунку, подарунку, привітанні, і в прийнятті. Та понад всім найтоншою формою Любові є довіра. Довіра в сім”ї, в спільноті дає дуже велику силу зростання. В мене вірять, я чогось вартий.

Не зважаючи на страшний і жорстокий світ, не зважаючи на всі виклики і пережитий досвід, людина, яка не втрачає довіру до інших людей, є свідченням великої любові, великого милосердя.

Люди ж які все хочуть контролювати, у всьому мати своє останнє слово, все вирішувати за інших, кожному давати пораду, як експерт у всіх галузях, завше мене насторожували. Але ті, які бачили серцем, дивилися очима любові надалі з роками розкривалися для мене прихованими великими талантами і дарами, якими ніколи не хизувалися.

Батько, який довіряє своїй дитині, одного дня побачить його серед олімпійських чемпіонів, який довіряє сину виконувати частину своїх дорослих обов”язків виховає в ньому правдивого лідера, який довіряє дитині ключі, виховує в ній відповідальність, який довіряє – значить любить.

Довіра, одна з найшляхетніших рис світу, яка несе за собою хрести і бичування від нього.

Довіряти-це прекрасно, бо ти даєш людині зрозуміти, що я вірю, що Ти не зробиш нічого злого…. Довіряти, це шляхетно, тільки світ…

Cвіт став дивним.

Дивним і дуже жорстоким водночас…

Автор статті: Olena Bilous.