Якось мені фб нагадав, як я минулого року писала про привітання “доброго дня” – що це просто не правильно, треба казати «добрий день» (то навіть не мій текст був, а перепостила якогось мовознавця).

Тоді багато хто сказав мені: ну що поганого в тому, що я скажу тобі «доброго дня», хіба я тебе цим ображаю? Ні, не ображаєте, це просто не правильно.

Але сьогодні я б хотіла поговорити про інше слово – «смачного». Воно мене не ображає, воно мені набридає.

От сиджу я на роботі і їм свою прекрасну їжу. Не якийсь там хот-дог чи круасан, а принесений з дому корисний та збалансований сніданок (я снідаю під обід).

І кожен заходить – і «смачного», «смачного», «приємного апетиту», «вкісного» (прости Господи). Для мене це як зауваження, мені від того смачніше не стане, а от ніяково – так.

Мені б достатньо було просто «Добрий день» і не треба заглядати мені в тарілку і в рот.

Або інша ситуація: сидять на роботі люди, – бухають, святкують. І заходять інші, не дотичні до банкету і теж так: «смачного. І ти такий: «може по пійсят?» – хоча насправді не збирався цю людину кликати до столу. А якби тобі просто сказали: «добрий день» чи «привіт», то було б набагато зручніше.

Або йдеш з другом в кафе їсти, тобі принесли смакоту, береш виделку, навіть забуваєш про ніж, а тут культурний друг каже тобі: “смачного”. І ти такий навіть «дякую» не можеш відповісти, бо в тебе вже повний рот слини, яка зараз порскне з рота. Типу мені без цього «смачного» кусок в горло не полізе…

І ось я знайшла відповідь у правилах етикету! (дивіться у першому коментарі). Виявляється, я все правильно думала. Не потрібно кожній людині, яка їсть говорити «смачного»! Це право має лише господиня, яка приготувала їжу, чи повар у ресторані, або хтось, хто запрошує вас до трапези.

Бонус, або ще одна записочка психолога).
——-
І ще хочу розповісти один гарний спосіб – як не лише наїстися корисностей, але й отримати багато задоволення від споживання їжі. Дивіться на кожну страву, на кожен інгредієнт і уявляйте який шлях він пройшов від самого початку і до вашої тарілки.

Це також допоможе не пхати до рота всяке гімно – наприклад, тільки уявіть собі шлях ковбаси до вашого столу…

Давайте хоч трішки проаналізуємо мою тарілку, дуже збалансовану, з п’ятьма видами білка (з яйця, сиру, йогурту, кукурудзи, печінки) і всіма іншими корисностями.

Яйце і картопля — з Максового села. Я знаю тих сусідських курочок, я не один шашлик було з’їджено з їхнім господарем, а нині він волонтерить і мої діти поміряли бронижелет (і впали з ним))) у нього вдома.

Моя свекруха садила картоплю, мої діти вибирали, чоловік рубав дрова, а я з пивом лежала
в гамаку!

Йогурт, з якого я зробила часниково-папричний соус, робили на якомусь заводі і швидше за все з якихось порошків – тож одразу виникає бажання купити домашнього молока і спробувати самому його зробити.

Про печінку, як і про інше м”ясо я волію не думати, хоча вона дуже корисна…

Квашену капусту якась чудова господиня, яка допомогла мені споживати цю смачну і вітамінну страву вже, не чекаючи поки мама з свекрухою наквасять мені на зиму.

Ну далі ви зрозуміли — я вже заочно, в СВОЇЙ ГОЛОВІ і з жіночкою познайомилась, яка капусту квасила, і на селі побувала, і навіть шашлик із сусідом з”їла. Смачно,корисно і з настроєм! А йогурт таки треба робити самій.

Автор статті: Yuliana.