На другий день проснувшись Наша група поснідала, попила чаю, бо зранку було холодно і досить добряче, набрала води і вирушила у напрямку гори Піп Іван, де знаходиться обсерваторія.

Як будете вирушати із Марічейки наберіть собі води, бо потім її ще довго не буде.

Так ми і зробили, але воду пили не часто, бо жарко не було, навпаки подував холодний вітер. І якщо один проміжок дороги ви могли відчувати тепло і йти в шортах і на короткий рукав, то за мить ставало холодно і потрібно було одягати светр.

Йти на Піп Іван було простіше чим на озеро Марічейка. Спочатку правда був крутий підйом, але люди, які також йшли на цю гору як і ми досить швидко його подолали.

По дорозі ми зустрічали місцевих грибників, які стрімголов бігли до своїх перевірених місць.

Щодо інших людей, то вони були звідусіль: від поляків до київських туристів, від львів’ян до івано-франківців.

Як будете йти на гору Піп Іван раджу звернути увагу на камінь, який ви зустрінете справа. На ньому всі люди фотографуються.

Якщо побачите відчайдухів, що їдуть на квадрациклах не бійтеся. Їх там багато. Всі хочуть якнайшвидше доїхати до вершини.

Десь в обід ми були на вершині гори Піп Іван, там знаходиться розвалена астрономо-метеорологічна обсерваторія.

Людей як і на Марічейці тут було також багато: хто вже пив сто грам і їв, хто фотографувався на пам’ять, а хто ще лазив по розваленій обсерваторії.

Полазити вирішили і ми.

Всередині суцільні руїни. Щоб вилізти на саму вершину обсерваторії потрібно попітніти, адже сходів то немає, а якщо і є то де-не-де.

На вершині обсерваторії стоїть прапор. Ми не могли не залізти туди, а це виявилося великою проблемою.

Справа у тому, щоб залізти до прапора потрібно піднятися по сходах біля яких обрив. Самих сходів немає, лише останки. Та я був би не я якби туди не заліз.

Притримавши один одного кілька чоловік із нашої компанії все ж залізли на верх, згодом так само робили й інші люди.

Зверху перед вами вимальовується неописаний краєвид, а щ як вітер подує, то таке враження якби зараз злетиш.

Пофотографувавшись, поївши, відпочивши Наш загін вирушив далі – до озера Бребенескул.

По дорозі знову був камінь, мені вдалося сфотографувати дівчину, яка на ньому фотографувалася.

Йшли ми як і десь чоловік 50 з нами годин п’ять. Води по дорозі немає ніде, лише за кількасот метрів до озера Бребенескул починають з’являтися джерела.

Не злим тихим словом я згадував польських туристів, які йшли нам на зустріч. Вони надурили людей і сказали що до озера ще метрів 200-300, а йшли ми ще з годину.

Близько вечора ми нарешті дійшли до жаданого озера, там як і на озері Марічейка було багато людей і що цікаво багато знайомих. 🙂

Озеро Бребенескул знаходиться між горами, ночувати там шикарно, тільки холоднувато може бути вночі якщо не буде з вам дівчини. 🙂

Як тільки прийшли на нього відразу ж вирішили скупатися, вода там крижана. Згодом ставки приймали, хто довше протримається. Більше 5-ти хвилин там поплавати неможливо.

Лише якась жіночка прийшла, роздягнулася, всі її привітали оплесками, вона залізла і за хвилину втекла. 🙂

З чим на Бребенескул важко, так це із вогнем. Дерев немає, приходиться палити ялинками та і розпалювати вогнище важко.

Ввечері знову лунали пісні, шашлики і робилися «скажені корови». 🙂 Ніхто не знав, що це таке і з чим то їсться, але люди спробували.

І як в тому фокусі: другий день завершився і полягали ми спати.

Автор статті: Vorobus.