Добре, що ми вже трохи адаптовуємося до простих робочих буднів. Місячне святкування справа нелегка. Але усі справилися з цим завданням чудово. Із закінченням українського Рамадану є надія, що стане більш насичинішим український політичний серіал під назвою «Вічний дебілізм українського політикуму як вияв невігластва і рагулізму окремою соціальною групою зажирілих даунів стосовно здорового й цивілізованого народного єства зокрема та української державності загалом».

У переддень Водохреща була цікава серія, відзнята у харківській лікарні Укрзалізниці. Там лікують українську бранку всіх часів і народів Юлію Тимошенко.

Про Юлю вже писано-переписано. Тема ця вже проїлася. Зрештою, зберігати об’єктивність при обговоренні «сидіння» таких політичних оригіналів як Луценко і Тимошенко важко, бо навіть професійні аналітики-політологи мають свої уподобання. Простий люд згаданих політичних в’язнів сприймає виключно на рівні емоційно піднесеному (у позитив або негатив).

Зрозуміло, що лідери політичного експерименту із захоплення влади 2004 року Віктор Ющенко та Юля Тимошенко є ягодами не просто з однієї грядки, але з одного корча. Правда доля їх зараз є різною. Всі про це знають. Ющенка майже не чути. Певно пенсія, пасіка…

Юля ж дає про себе чути з тюремних казематів щодня. Жіночку хочуть судити ще по двох кримінальних справах. А вона не дається. Перед кожним призначеним судовим засіданням (до речі, не факт, що ці суди є реально правдивими у своїх звинуваченнях) у неї відбуваються тяжкі загострення у здоров’ї. Потім постійні акції протесту. Пересічний спостерігач частково оцінює це героїзмом, а частково – клоунадою. Єдиного сприйняття ситуації існувати не може.

Так от, у переддень Водохреща у лікарняній палаті разом з Тимошенко забарикадувалося ще три народних депутатки, що прийшли її відвідати. Була оголошена акція непокори і якісь там чергові вимоги. Наголошую, що у кімнаті Тимошенко знаходилися офіційно впущені владою у приміщення державного закладу народні депутати України.

Десь через добу до цієї лікарняної палати зайшли люди, одягнені в чорний одяг без знаків розпізнавання і винесли на вулицю тих депутаток. Просто. Силою. Назад у лікарню їм вхід було блоковано ментами вже у формах.

За більш як двадцять років незалежності депутата через його конституційну недоторканість завжди боявся торкнутися без дозволу навіть генерал спецслужб. У даній ситуації порушено усі можливі конституційні норми.

Незрозуміло хто, зрозуміло за чиєю вказівкою нагло порушив права вибраних (якщо хочете – «обраних») громадян держави. Так звана «політична еліта» почала порушувати правила гри встановлені виключно для себе. «Регіони» своєю поведінкою влізли у святе – недоторканість собі подібних за конституційним статусом. А це вже «бєспрєдел».

Справа тут не в Тимошенко, не в її «соратницях». Випадок, що стався у харківській лікарні чітко показав, що донецькі перйшли межу «понятій», встановлених в Україні ще за президентства Кучми: якщо не дотримувались законів стосовно простих громадян, то «недоторканість» депутата була священною.

Відповідно тепер набуло сили нове правило: свої – все, чужі – на знищення. За такими правилами не живе навіть кримінальний світ. Такого немає у світі тваринному. Так не живе ніхто. Тільки українська влада.

Автор статті: zars.