Нашим світом ходять ідеї різної музики. Сьогодні чуєте одну, а завтра у вашій голові – вже інша. Сучасна музика багатьом здається незрозумілою (зараз я веду мову про академічну). Як її слухати, реагувати на неї? Та дуже просто: кожен із вас може для себе відкрити деякі із стилів, про які я вестиму мову нижче.

ХХ століття просто всіяне низкою різноманітних стильових напрямків. Одним із основних течій є авангардизм. Його часто називають “бойовою вартою, загоном сміливців, який іде попереду”. Минуле століття та ця течія не має аналогій із іншими епохами, тут – створюється усе нове. Першою заповіддю авангардизму є прагнення екстремальних змін, культ новаторства, як запоруки досконалості.

Характер новизни пов’язаний із науково-технічним прогресом. Створюються штучні системи музичного письма, в деяких стилях використовується прийом “вклейки” – тобто музика подібна шпалерам, це – складова частина інтер’єру. Так-так, ви правильно прочитали: музика є частинкою якогось панно.

Часто у авангардовій музиці можна почути ефекти живої природи: шум вітру, дощу, листя, моря. (Дебюссі “Море”, “Дівчина із волоссям кольору льону”, Едісон-Денісов “Спів птахів”, Олів’є Мессіан “Каталог птахів”).

У ХХ столітті люди втомилися від звукової агресії, тому використовується ефект мовчання, тиша має лікувальний ефект. Таке століття,що зіткане із протиріч, дало нам можливість охопити багато різноманітних напрямків: це і алеаторика, електронна музика, урбаністичні віяння, експресіонізм та імпресіонізм, модернізм і вільна імпровізація.

Часто у авангардному ХХ столітті використовувалась музика міста, стиль її носив назву “урбанізм”. Щодо цього стильового напрямку можу згадати “Пасифік – 231”, “Ковзанка”(Skating Rink) французького композитора,представника “Французької шістки” – Артура Онеґґера, “Молоток без майстра” П’єра Булєза, “Завод” російського композитора Олександра Мосолова.

А от приміром, чи задумувались ви над тим, що вмієте писати музику? Так-так, вмієте! Просто не знаєте про це. Кожен із вас може бути композитором. Бо є такий стильовий напрямок, який носить назву “алеаторика”. Приміром, зараз вже не модною є гра в кості, проте ще декілька десятиліть тому ви могли б розкинути партію, і кожен із ходів виділити нотами – вийшов би мотив. Таку музику писали авангардові композитори.
Чи, наприклад, граєте в карти: туз – буде нотою “до”, а валет – “ре” і так далі. Головне – вміти їх записати, можна одним голосом, а можливо для цілого ансамблю чи навіть оркестру.

Розповім про ще один феномен – музику тиші.

Отже, ви маєте можливість продемонструвати свої композиторські здібності у мовчанні. Я все правильно сказала. У ХХ столітті жив та творив американський композитор, теоретик музики – Джон Кейдж. До його лабораторії стилю належать такі твори, як “The Perilous Night”; твори для препарованого фортепіано ( рояль чи фортепіано,в яке вставляють монетки, листки паперу та інші невеликі предмети – для зміни тембру) — “Sonatas and Interludes”; “Imaginary Landscape 4″ написаний для 12 магнітофонів, кожен з яких випадковим чином налаштовується на різні частоти.

Та одним із найвідоміших творів, який може інтерпретувати як віртуоз-виконавець, так і не професійний музикант – це «4′ 33”». Дивна назва ,правда? Ні про що нам не говорить? Так от, дорогі мої, на сцені з’являється музикант,одягнений у шикарний фрак, він розкланюється публіці. Згодом сідає за рояль. І тут починається найцікавіше…

Він чотири хвилини і тридцять три секунди мовчить на сцені: може сидіти за інструментом, щось диригувати, робитиме імітацію гри, беззвучно співатиме, виконуватиме акробатичні рухи і навіть танцюватиме – та це вже його справа. Головне – відчути тишу. Публіка, яка не знає, в чому полягає цей ефект – мовчить, потім перешіптується, буває, що у залі чути голосний сміх – усе це і є музичний процес.

Може, й ви хочете спробувати себе в амплуа музиканта? Тоді пробуйте , бо авангардна музика дає можливість показати свій талант усім. Так що, як то кажуть: “Проше паньства до вспулпраці”, дорогі мої! 🙂

Автор статті: Anna Folk.