Першу частину розповіді про підкорення вершини Ключ я завершив тим, що після тривалого підйому вверх та блукань, нам таки вдалося знайти галявину з монументом де поховано 13-ть січових стрільців, яких було вбито.

Тоді, як пише історія, вночі 28 жовтня 1915 р. у боях першої світової війни російська армія здійснила напад на Січових стрільців, котрі в той час спали.

Ще перед тим, як здійснити свою подорож багато разів переглядав в інтернеті історії інших людей, які також сюди ходили.

Реально, було мало інформації, але по тих фото що були опубліковані помітно, що на вершині є монумент, а біля нього колиба з лавочками, де можна присісти пообідати.

В принципі до наших днів все збереглося окрім лавочок. Тому, якщо ви хочете перекусити треба або сідати збоку на спеціальні лавочки, які стоять на галявині або ж так як ми прийти в колибу, розкласти рюкзаки.

До речі, сховалися в колибі не так просто. Як тільки ми піднялися на вершину пішов проливний дощ, який прогнозували ще з самого рання.

Був він правда незначним, то ж вже за декілька нам вдалося підійти до монументу, зробити кілька фото на пам’ять, а також виконати державний гімн України.

Поки народ їв, я спробував перейтися кілька метрів у сторону. Скажу так, по дорозі продовжується жовте маркування, кажуть що тут є дорога в село Труханів, а також можна надибати озеро.

Колись можливо сюди ще повернуся, але вже приїду на декілька днів. Буде час – буду й проводити більше досліджень.

А так, Воробус і компанія відпочивши, вирішили повертатися до водоспаду Кам’янка тією ж дорогою. Коли ми знову вийшли на грунтову дорогу, то побачили що після зливи її дуже сильно розмило.

Народ йшов як міг: хто не звертав уваги на глину, хто, як Воробус, пробував пробиратися лісом, а хтось просто кайфував від природи Карпат.

Звісно, що спускатися з гори було легше, але за мить знову пішов дощ, який з кожною хвилиною ставав все ряснішим та ряснішим.

Чи ми промокли? Такою собі паличкою-виручалочкою став дід на “уазіку” з села Дубино. Він погодився нас підвезти за символічну ціну саме до населеного пункту, де він проживає.

Уявіть собі на мить як ми їхали… Паде проливний дощ, ми їдемо на кузові, співаємо… і згадуємо всі приколи дня що минув.

Ще кілька хвилин й Воробус та компанія вже їде у Львів маршруткою Сколе-Львів. Задоволені..

Будуть нові вихідні, нові подорожі…

Автор статті: Vorobus.