Як і обіцяв Воробус у підсумковій статті квітня, в травні місяці розпочну сезон подорожей, а саме гірських походів.
Щоб якось увійти в тонус вирішили компанією збігати на не дуже високу вершину й щоб можна було за день повернутися додому.
Довго думати ми не стали й вирішили на день перемоги, 9 травня підкорити вершину на яку ходить дуже мало людей і її назва – Ключ. Знаходиться вона у Сколе неподалік водоспаду Кам’янка.
Чесно признаюся до останнього сумнівався чи взагалі вартує їхати в гори, адже напередодні падали рясні дощі, синоптики не тішили своїми прогнозами.
Від того і три людини саме через цю причину не захотіли їхати в гори. Ті ж п’ятеро, й Воробус в тому числі, які таки наважилися поїхати в гори незважаючи на погоду, зібралися зранку сьома година на головному вокзалі, сіли в потяг Львів-Мукачево й поїхали у пошуках пригод.
А вони таки будуть… День розпочинався.
Щоб хоч якось вбити час в дорозі ми багато спілкувалися, грали в карти й обговорювали майбутній підйом на гору Ключ.
Близько 9 години ранку ми вже були на місці. Сколе зустріло нас маленьким дощиком та досить таки теплою погодою.
Було прийнято рішення ризикувати і йти по запланованому маршруту незважаючи на дощ. За декілька хвилин опади припинилися й аж до вечора ми про них більше не згадували.
Дорога до водоспаду Кам’янка видалася досить таки довгою. Колись в цих краях був, але не думав, що прийдеться до цього чуда-природи більше години часу. Щоправда ніхто нікуди не поспішав, адже ми приїхали відпочивати, а не бігти крос.
До речі, на вокзалі витягнув компас, приблизно зорієнтувався де гора Ключ й саме він згодом допоможе мені її знайти.
Де саме починається дорога на гору? Щоб не заблукати, треба пройти водоспад, потім вказівник на Мертве озеро, і потім не доходячи до моста що йде на село Кам’янка і де ви перетинаєте ріку повернути ліворуч та йти по грунтовій дорозі.
Ось тут у нас почалися проблеми адже в інтернеті було мало інформації де знаходиться гора і то були приблизні координати. Прийшлося йти по компасу. Ще й, що цікаво, маркування по дорозі було різноманітне. То воно було жовте, то потім десь зникло.
Можливо й на гору є ще інша дорога (принаймні в інтернеті про неї написано), але моя вам порада, таки йти по грунтовій дорозі й саме вона виведе в кінці-кінців до меморіалу, де поховані вбиті січові стрільці.
Але, є тут є кілька цікавих моментів:
1. Дорога де-не-де в дуже поганому стані. Не знаю чи зараз триває вирубка лісів, але там таке все розбите, що…
2. По дорозі ви зустрінете знак на якому написано, що прохід та проїзд заборонено. Я спершу був подумав, що все – меморіалу не знайду, адже дорога завершилася, а могили так і нема.
Правда здоровий глузд таки переміг. Поки друзі відпочивали, вирішив пройтися ще метрів сто в правий бік. Йду такий і зустрічаю жовтий маркер на якому намальовано – 500.
Зрозумів, що я близько. Пройшов ще пару метрів й побачив чудову галявину, а на ній меморіал, хрест, а також колиба.
Радість… Чергова вершина підкорена…
Далі буде…
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар