Похід Воробуса і компанії на Довбушанку. Частина перша

Намет

Є у Воробуса хороша традиція на травневі свята ходити у походи. Фактично на початку травня розпочинається великий цикл літніх походів. Коли ж як не влітку ходити в гори. Цей рік, сподіваюся, виключенням не стане.

Є багато планів, які хочеться втілити у життя й ці плани пов’язані з підкоренням нових для мене вершин.

Одну з таких вдалося підкорити якраз на травневі вихідні. Довгих вступів робити не буду, а скажу що цього разу Воробус і компанія ходили на гору Довбушанка, яка знаходиться неподалік Буковеля.

Виїхати у село Бистриця (200 кілометрів від Львова) вирішили ще ввечері п’ятниці. Зробили ми це для того, щоб як слід виспатися й вже наступного дня вирушити у похід.

Дорога до вказаного вище села чимось особливим не відзначилася. Хіба що після Надвірної дорога стала жахливою. Не знаю хто там відповідає за її стан, але на місці цих людей мені би було соромно їздити такими дорогами.

Їхати було просто неможливо, яма на ямі і це на маршруті, який користується популярністю.

Заночувати вирішили в кінці села, так як приїхали дуже пізно. Що цікаво, температура повітря суттєво знизилася. На автомобільному термометрі показувало + 1 градуси тепла й це після того, як вдень було більше 20 градусів з позначкою «плюс».

Швиденько розклали намет, позалазили у спальні мішки й спати. Наступний день обіцяв бути дуже цікавим.

Прокинулися ми рано, сонце своїми промінчиками ніби робило підказки збирати речі й прямувати у гори. На небі не було жодної хмаринки.

Минає ще декілька хвилин й біля нас їде лісовоз. Щоб там не говорили, але вирубка лісів й на далі продовжується. Не у таких масштабах як це було колись, але вона є. Ніяк до людей не дійде, що вирубка дерев до добра ніколи не приводила.

Воробік у горах

Щодо нашої компанії, то пройшовши кілька кілометрів у напрямку вершини Довбушанка було прийнято рішення нікуди не йти, а зробити такий собі релакс: стати на кемпінг біля річки, розпалити вогнище, варити бограч, смажити шашлик і так далі.

Вогнище

Звісно, були побоювання, що наступного дня може зіпсуватися погода, але на те він і є ризик.

Відпочивати також потрібно. Ви собі навіть не уявляєте, як це класно бути у Карпатах, слухати як співають пташки, поїдати смаколики й так далі.

Повеселив нашу компанію місцевий житель на ім’я Місько. Він зайшов до нас і хотів сто грам. З труднощами, але він нас таки покинув. Хоча, здавалося що він тут й взагалі переночує.

Дивак ще той.

Далі буде...




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*