Прочитав!!! Мені вистачило два дні, аби майже на одному диханні прочитати книгу Maxim Gayovyy “Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка”.

Одразу скажу: книга мені реально зайшла!!! У ній Slava Medvedenko розповідав про те, як він зміг втілити у життя свою мрію – зіграти в НБА та стати чемпіоном найсильнішої ліги світу. Однак, там було багато цікавих моментів – не тільки про цю мрію.

У книзі чудово показаний той стан, у якому наш баскетбол (в принципі, як і інші види спорту) перебував у 90-х роках минулого століття. На жаль, перехід від статусу однієї з радянських республік до незалежної давався важко. І на спорті це теж відображалось.

І, як у книзі пише сам Станіслав Юрійович, зараз теж багато що залишилося нам у спадок з тих часів, особливо в плані роботи клубного менеджменту в командах Суперліги. Однак, до цього ми ще повернемось…

Звернув увагу на спогади Станіслава Юрійовича про свого першого тренера – Олександра Дмитровича Коваленка, який приводив БК “Київ” до чемпіонства у 2000 році.

Читаючи про стосунки між тренером та його підопічним, я чомусь підсвідомо згадував “Легенду № 17” і те, як там показували стосунки між Валерієм Харламовим та Анатолієм Тарасовим. Я колись писав, що це були стосунки ніби як у сина з батьком. І щось подібне я уявив, коли читав про стосунки між Медведенком-гравцем та Коваленком-тренером. Там були описані деякі моменти, які, впевнений, мають у перспективі допомагати налагоджувати стосунки не тільки дитячим тренерам зі своїми підопічними, а і, наприклад, директорам компаній зі своїми підлеглими. Ну, це я образно кажу. Але якщо Ви прочитаєте (сподіваюсь, що ця книга скоро з’явиться в електронному варіанті), то Ви зрозумієте, про що я.

З особливою теплотою я читав про період, який Медведенко провів у БК “Київ” (хоча це і був лише один сезон). Чому з теплотою? Тому що саме в цей час я почав активно цікавитись баскетболом. Пам’ятаю, як на каналі “1+1” виходили окремі випуски “Проспорту”, присвячені NEBL. Показувались і самі поєдинки (щоправда, здебільшого, у запису, але домашні матчі проти “Жальгіріса” та “ЦСКА” з Андрієм Кириленком у складі показали наживо). Тоді моїми кумирами були Шакіл О’Ніл та Григорій Хижняк. І, мабуть, Гриша мені тоді імпонував трохи більше. Це був сезон, який став визначним для молодого гравця з Києва, оскільки вже наступного сезону він був у складі “Лос-Анджелес Лейкерс”.

До речі, дозволю собі трохи подискутувати з автором. У книзі йдеться про те, що Медведенку пропонували контракти “Даллас” та “Фінікс” (який був тоді не в такому сміхотворному стані, як зараз). І не тільки західноєвропейські гранди хотіли бачити Медведенка у своєму складі. Дуже сильно хотів бачити у себе Славу головний тренер “ЦСКА” Станіслав Єрьомін.

У сюжеті “Проспорту”, який був записаний перед “Фіналом чотирьох” NEBL, тодішній наставник “армійців Москви” так і говорив каналу “1+1”: “Медведенко надо брать в “ЦСКА”!!!”. Але добре, що він опинився у “Лейкерс”. Інакше б не було цих двох чемпіонських перснів, що для українського баскетболу є більш ніж вагомим досягненням.

Далі буде…

Автор статті: Terentyev.