Ця історія трапилася пару тижнів тому. Ми із другом вирішили поїхати у Хмельницький на ринок. Кажуть там все дешево. Ясно, що пішки туди не підеш. Вирішили ми скористатися поїздом. Ви скажете і що тут такого? А те, що деколи з ВАМИ у поїздах і інших видах транспорту можуть траплятися різні історії. Одна із них трапилася з НАМИ.

Отже, взяли ми квитки на поїзд Львів – Москва. Наші місця були у купейному вагоні. Вроді на перший погляд все спокійно. Їдемо-їдемо, аж у Тернополі поїзд робить зупинку. Стояв напевно хвилин п’ятнадцять-двадцять. Точно сказати не можу, бо на час не дивився. Вся наша увага тоді прикута була на одного типа, який зі сльозами на очах прощався із рідними. Дуже палко його проводжала його жінка чи хто то така була не знаю. Короче сльози були на очах. Якби ж я тоді знав, що потім він із НАМИ ще буде їхати.

Сидимо ми собі у вагоні, приходить якийсь дідок із Тернополя і на НАШЕ здивування той самий, що наробив галасу на вокзалі. Та прийшов хай буде. Але, він сам почав знайомитися. Казав типу я такий тово їду у Мурманськ на службу. Сам він по професії воєнний. На вид років 30 не більше. Нічого кримінального він у собі поки що не показував. До речі звати його було не зрозуміло як щось ляпнув не зрозуміло що. Я вже і не перепитувався. Я його назвав типок.

Аж раптом перед самою відправкою поїзда бабки продавали горілку, пиво. Він схопився на рівні ноги і взяв 2 пляшки горілки. Ми взяли пива так як їхали із другою метою, та й тим паче скоро ми мали виходити.

Поїзд рушив – незнайомий пасажир почав всім наливати. Ми звичайно по стаканчику-другому шарнули, а він випив решту. А потім почав ще і другу пляшку. Після “знайомин” трохи заспокоїлися. Хто, як мій друг ліг відпочити, бо перед тим цілу ніч працював, дідок, то взагалі почав храпіти, а ми із “тіпком” почали розмовляти. Теми були різні. Він розказував як пішов служити, чому плакав на вокзалі тощо. Аж раптом щось на нього найшло і він каже ідемо у вагон-ресторан, бо він там ще ніколи не був. Та що мені, кажу йдемо.

Зайшли у вагон-ресторан типок взяв ще горілки. Знову випили по 5 капель, а він потім решту допив. Прийшовши у свій вагон тип відрубався. Ми із другом думаємо спи-спи трохи витверизишся))). Тут раптом типок встає і починає у нього з рота йти якась чи піна чи що за фіг*я, він зривається і давай кричати: Хто ВИ такі, а ну нах*й звідси. То ще фігня, але як він схопив мого друга за комір і каже вали звідси, то ми не стерпіли. Ми його скрутили і положили.

Дід, той що храпів цілу дорогу був афіг*вший. Він не знав, що робиться. Ну кіно якесь.

Типок трохи схаменувшись каже: “Хлопці хлопці відпустіть я більше не буду”. Ясно, що ми його не били. Жалітися на нього? Та шкода його. Він із того всього заспав.

Тут вже і Хмельницький. Ми вийшли, а типок поїхав далі. Чи доїхав він до Мурманська це вже невідомо, але думаю що не одній людині він ще зіпсував нерви. Отака от історія.

Висновок такий, що будьте готові до всього. Я маю на увазі, що деколи не сподіваючись можна натрапити на різні ситуації. Ну і звичайно, пийте у міру.

Автор статті: Vorobus.