Старе, як світ, прислів’я говорить – “Хто володіє інформацією – той володіє світом”. На цьому можна було переконатися на тлі недавньої події із сайтом WikiLeaks. Те, що сталося, підтвердило, що на сьогоднішній день інформація і є якраз тією цінністю, якої прагне суспільство. З першого погляду це може здатися нелогічним, адже існує багато джерел інформації – преса, радіо, телебачення, Інтернет. Але, на превеликий жаль, більшість людей добре не поінформовані, або краще сказати, інформовані неправильно.

Офіційні джерела інформації частіше всього подають часткову інформацію, приховують значну частину правди і при цьому стараються додати частку неправдивої інформації. Саме таким чином владні структури, та підвладні їм офіційні джерела інформації нас інформують, а люди, які подають суспільству правду, відразу стають неугодними керівникам цього світу.

WikiLeaks – це міжнародна організація, заснована у грудні 2006 року зусиллями австралійця Джуліана Ассанжа (на фото), яка займається публікацією на своєму сайті секретної інформації. Так, наприкінці листопада цього року на сайті з’явилося понад 250 тисяч листів дипломатів США. Були також оприлюднені і відомості стосовно України, зокрема подробиці зустрічі Дмитра Фірташа, Юрія Луценка та інших високопосадовців з екс-послом США в Україні Вільямом Тейлором.

Після публікації у кінці листопада 2010 американського дипломатичного досьє сайт wikileaks.org було заблоковано, а 1 грудня Джуліан Ассанж оголошений Інтерполом у міжнародний розшук.

Якщо тверезо глянути на існуючу ситуацію, то можна зробити висновок, що в Україні на місцевих рівнях відбуваються такі самі події. Хіба не намагаються владні структури приховати правду і притиснути свободу слова? На даний час панує мінімальна свобода слова, хоча вона існувала і за попередньої влади. Але така свобода існує лише до того часу, поки хтось не наважиться сказати усю правду. А хто зможе сказати таку правду? Лише той, хто її знає. І тепер замислимося над тим, чи місцеві журналісти, маститі та досвідчені, знають усю правду? Можна з упевненістю сказати, що вони її не знають. Бо за всіх часів до таких документів допускали лише утаємничених та довірених осіб, а самі документи приховувалися і напевно в подальшому будуть приховуватися від стороннього ока владними структурами.

Як яскравий приклад служить те, що коли Джуліан Ассанж наважився сказати правду і лише тільки одну правду, і оприлюднив листування дипломатичного корпусу США, то з нього відразу зробили «злочинця, ґвалтівника і збоченця» і він відразу стає мало не ворогом № 1 Сполучених Штатів Америки. Почалося гоніння людини тільки за те, що вона наважилася показати цілому світові те, що мало бути доступним тільки для обраної еліти. При цьому ніяким чином не пропагувався культ насильства чи порнографії, без викриття державної таємниці. Але таку людину потрібно було негайно ізолювати, і причина для цього одразу ж знайшлася.

Георгій Гонгадзе, Влад Лістьєв, Олег Кашин, а також не одна сотня, якщо не тисяча відомих та невідомих журналістів так само як і Джуліан Ассанж ставили собі за мету донести до людей правду у всій її повноті. Так тепер про Ассанжа знає цілий світ, але цей світ ніколи не дізнається про кореспондентів та редакторів місцевих часописів Західної, Східної та Південної України, яких було принижено, вигнано з роботи, а подекуди навіть і вбито. І це тільки за те, що вони наважилися щось сказати проти місцевого мера, прокурора, судді, директора місцевого підприємства або їх свата, кума чи брата. Так виглядає безправ’я під егідою свободи слова і декларативних лозунгів Конституції.

Давайте тепер глянемо, якою би мала бути свобода слова у звичайному українському місті, такому як Львів. В першу чергу – це доступ до інформації всіх відділів та управлінь міської ради. В обов’язковому порядку ознайомлення акредитованих журналістів з оперативними даними по різних напрямах діяльності міської ради. Хоча би раз на тиждень прес-конференції з головою міськради або якимось із його заступників. Не завадило би хоч раз на місяць провести прес-конференції з лідерами депутатських фракцій та партій. Правдиво висвітлювати роботу тих чиновників, які подають людям інформацію. Бо досить часто роботу окремих чиновників з управлінського апарату можна вважати цілком непотрібною та безплідною, а в окремих випадках навіть і шкідливою.

Можна побачити, що відмовившись від люстрації, якої досить давно домагалася партія «Свобода», на місцях багато керівних посад посіли сини, доньки, зяті та близька родина колишніх компартійних керівників. Керують вони і по сьогоднішній день . Таку картину можна спостерігати особливо на Східній Україні. По суті Радянський Союз не зник, він просто видозмінився і трансформувався, а суть його залишилася та сама.

На час написання цієї статті Джуліан Ассанж заарештований. Він добровільно здався лондонській поліції. На наших теренах так не буває, бо наша доблесна міліція сама розшуковує та арештовує злочинців, в тому числі і журналістів. Правда стан справ у нас дещо кращий, ніж у Росії, Китаї, Південній Кореї чи Ірані. Час від часу у нас публікуються викривальні матеріали, але на прикладі розслідування справи Георгія Гонгадзе та плівок Мельниченка і навіть після арешту Пукача, добре видно, що існуюча влада добре вміє тримати все під своїм контролем, щоб якимось чином своїм не зашкодити. Бо де це видано, щоб у в’язниці сиділа «велика та заслужена людина».

Наш сайт відносно невеликий та доволі молодий, який по великому рахунку нікого не цікавить. На його сторінках ніхто не оприлюднить жодної компрометуючої інформації, так як це означало би підписати собі смертний вирок. Як сказав якийсь розумний чоловік, хто нічого не чує і нічого не бачить і мовчить як риба об лід – той сто років проживе без усіляких проблем. А от такий чоловік як Джуліан Ассанж не захотів мовчати і повідав світові правду, і як наслідок, у нього тепер великі неприємності. Ми зі своєї сторони можемо хіба що підтримати його почин і опублікувати цю статтю показавши, що ми на його стороні.

P.S. На даний момент часу сайт WikiLeaks можна знайти за IP-адресою 213.251.145.96. Цікаво, що при тому, що основний домен сайту wikileaks.org заблоковано, сайт можна відкрити ще за допомогою близько 1600 інших адрес.

Хай живе свобода слова!

Автор статті: Jorgen.