Сьогодні вашому автору довелось побувати на неординарній події. Річ у тому, що у в університеті імені Івана Франка на свято Миколая традиційно проводиться турнір по футзалу між факультетами.

Так як Воробус має відношення до університету, він згодився на пропозицію замдекана механіко-математичного факультету Ігора Кузя пограти за них.

А чому би і ні? Спорт – це сила, здоров’я, розвиток.

У традиційному турнірі у честь свята Миколая брало участь 5 команд: наш механіко-математичний факультет, біологічний факультет, хімічний факультет, факультет іноземних мов і філософський факультет.

На першу гру ми ми вийшли як на останній бій. Нашим суперником були хлопці біологи, а там як завжди грають не слабі футзалісти.

Попри першу гру, ми не розігрілися, хвилювання, ми зібралися і перемогли із рахунком 3-1.

Другий поєдинок ми грали із хлопцями із іноземного факультету. Чесно кажучи ми їх недооцінили. Як наслідок закономірна поразка 0-2. Після гри було над чим задуматися.

Але, але, але від нас нічого не залежало. Якщо би у вирішальному поєдинку факультет іноземних мов зіграв надзвичайно результативний поєдинок із біологами, то ми би вже поїхали додому. На перших порах так і було. Але, справедливість перемогла і ми вийшли у півфінал, де зустрілися із філософами.

Чесно, важка гра була, але ми перемогли із рахунком 3-2.

В іншому півфіналі біологи познущалися над хіміками. Рахунка я говорити не буду. 🙂

А потім був фінал. Як ви розумієте – це не для слабонервних. Хотіли виграти усі. А перемогли на щастя ми – механіко-математичний факультет.

Не думайте що все було так легко. Команда біологічного факультету, за яку грали досить хороші гравці будь-що хотіла відігратися за поразку у груповому турнірі.

Але, не тут то було. Наша команда зіграла грамотно. Я би чесно виділив Назара Химича, який дуже грамотно зіграв у захисті проти їхнього найкращого гравця, не знаю як його звати, але грає пацан доволі круто. Б’є з любої позиції і можна сказати їхній найкращий гравець.

Так от, Назар не дав йому за всю гру створити жодного небезпечного моменту.

А потім була серія післяматчевих пенальті. Це самі розумієте лотерея. Кому пощастить, той і чемпіон.

Так як Воробус воротар, основна його відповідальність – це ворота. Отже, щоб перемогти – треба було взяти хоч один пенальті. Це мені і вдалося. Але, про це згодом.

Перед вирішальним поєдинком у мене була впевненість у тому, що якщо ми дійдемо до серії пенальті, то неодмінно переможемо.

Так воно і сталося. Основний час поєдинку був напружений і завершився 0-0. Пенальті….

Спочатку пенальті почали бити досвідчені гравці і як мені було прикро, коли вгадуючи удари я не зміг їх відбити. Чому?

Напевно все-таки дався взнаки досвід, хоча думаю і фарт тут теж був на їхньому боці 🙂

До пори до часу команди били без промахів, і тут черга бити пенальті настала мені. Чесно, всяке може бути, я хвилювався, але пробив ефектно і саме головне свою спробу я реалізував.

А потім настала кульмінація.

До м’яча підійшов воротар суперника. Він за натурою лівша. По своєму не малому досвіду можу сказати, що лівші важко бити у правий кут від воротаря. Так воно і сталося.

Воротар суперника пробив у кут де я стояв і все… після цього стало зрозуміло, що якщо наш гравець Іван заб’є – то ми чемпіони. Так воно і сталося.

Команда механіко-математичного факультету чемпіон.

Потім були фотографії на пам’ять, грамоти, застілля, тости, побажання.

Саме головне, що говорили організатори турніру (за це їм велика подяка) пан Яремчук, пан Цибульський – це хороша компанія. Спорт об’єднює і це саме головне.

P.S. До речі, окрім чемпіонства наша команда отримала ще дві грамоти:

1. Іван Звізло – кращий нападник турніру.
2. Ігор Кузь – кращий захисник турніру.

Вітаємо всіх.

Автор статті: Vorobus.