Як ми заблукали в горах. Частина перша

Як ми заблукали в горах

Цими вихідними Вашому автору довелося побувати у Карпатах, а саме у смт. Славське. Пригод як завжди не бракувало.

Але, одну з них яка відбулася зі мною не забуду ніколи. Справа у тому, що ми заблукали у горах.

Як ми це зробили, через скільки часу нам вдалося вийти та багато іншого читайте далі.

Діло було так.

Гуляли ми Славськом, дійшли до кріселок і вирішили піднятися на гору Тростян. Я чесно кажучи щось не дуже хотів це робити, бо вже неодноразово там був, але один наш товариш дуже хотів піднятися, бо не бував ще тут. Ми звісно, що за компанію теж це зробили.

Приходимо ми до каси, дивимося на ціну квитків і зразу чуть не зомліли. Щоб піднятися на гору і спуститися назад з власного гаманця треба викласти 70 гривень. Я розумію все, курорт, лижі, але у порівнянні з літом, коли я платив 30 гривень – це забагато.

Що ми робимо?

Підходимо до чоловіка, який пропускає на кріселка і даємо йому 100 грн. за чотирьох щоб піднятися. Він звісно що погодився, а от за зворотній спуск сказав, що не відповідає.

Та їдемо, що тут думати. За якихось двадцять хвилин ми (нас було 4) вже були на горі. Там народу багато: хто катається, хто фотографується, хто п’є горілку, хто їсть шашлики, хто катуляється по снігу (як я) і так далі.

Ми теж не залишилися у стороні, поїли, попили, лижів не брали (я і так до того вже разів 10 впав), але треба ж спускатися вниз.

Підходимо компанією до підйомників і тут звучить знову 100 грн. за чотирьох, а то і більше. Я вже бува погодився, але хтось з наших компаньйонів сказав: «Та спускаємося самі, тут нема що йти».

Якби я знав чим то завершиться. Були ще якісь погані передчуття.

Спуск з Тростяну був не з найлегших, на деяких частинах траси треба було використовувати жо..пу щоб з’їхати вниз. А ще ті бугеля їздять, один з них чуть мені не дав по голові. 🙂

А потім настала критична хвилина. Чи то вітер подув не так, чи сонце осліпило чи може якісь сили нас причарували і ми пішли не туди де потрібно.

У мене така звичка, що я йду завжди останнім. Люд собі йшов та йшов, я навіть не звертав уваги, бо слухав пісню «Марджанджа».

Згодом мене почали тривожити дивні моменти: по дорозі вже годину як ніхто не їхав, а хати були зачинені.

Я ще сказав фразу: «Вам не здається що ми заблукали?». На що почув: «Та ні, все нормально». Згодом я зрозумів, що був таки правий.

Випадково на перехресті ми зустріли жіночку, яка нам сказала що ми не в Славське йдемо, а в Тухлю до якої ще кусок дороги.

«Це просто ……..», – так сказав ваш автор.

Треба мені було йти пішки? Але, пан П, який до речі поїхав зі мною, на те відповів: «Юначе, все що робиться – це на краще».

Далі буде…



Також раджу прочитати:

коментарів - 4 може ще щось напишете?

  1. VikiMouse 21.02.2011 пише:

  2. VIK 21.02.2011 пише:

    Горобчику, треба було взяти лижі або борд на прокат і покататися на Тростяні :))))

  3. дaнило 21.02.2011 пише:

    треба було взлетіти ❓

  4. Пан П 21.02.2011 пише:

    дaнило пише: треба було взлетіти

    Тут така штука, крила нам довелось у Львові лишити, бож з крилами в електричці їхати вельми не зручно 🙂

Залишити відповідь до Пан П Скасувати відповідь

Ваш email не публікуватиметься.


*