Минулих вихідних ваш автор із друзями зробив черговий похід в гори. Про наслідки походу ви вже знаєте, я захворів, але все рівно, походом я задоволений.

Про те куди ми піднімалися цього разу, чи було складно та багато іншого читайте далі.

Все сталося якось спонтанно. У один прекрасний день мені подзвонив добрий друг і запропонував поїхати в гори, а саме в село Мислівка, що знаходиться в Долинському районі Івано-Франківської області.

Саме там поруч знаходиться гора Яйко-Ілемське, на яку ми згодом будемо робити сходження.

Воробус вагався, вагався, бо є троха проблеми такі як з палаткою, холод вночі, ліньки лізти на вершину гори, але все ж здоровий глузд переміг і я поїхав.

Добиралися ми до нашої стоянки автобусом у якому на цей раз було доволі спокійно, маю на увазі те, що не було співів, розпивань алкогольних напоїв і так далі. Про те, класно що я познайомився із багатьма цікавими людьми, з якими і досі підтримую контакти. 🙂

І ось ми приїхали на галявину, де згодом мали розташовуватися наші намети. Там вже були наші друзяки, які розвели вогнище, зробили їсти і так далі. Так би завжди. Ми довго не вагаючись, поїли, хто попив навіть, і рушили підкоряти вершину.

Командував нами пан Зеник, дядько такий серйозний, що в деяких моментах я навіть боявся йому щось казати. Дорога на гору була важкою, в деяких моментах мені хотілося повернутися назад до табору. Але, все ж таки я говорив собі, що невже ти не вилізеш? Стільки людей іде і ніхто не вертається, а ти будеш?

Також у деяких моментах, я вам скажу по секрету, мені допомагали канапки з помідором, яких я мав цілий рюкзак. Ще пам’ятаю група кричала за мною де ти Воробус. А я в той час попивав водичку і їв. 😀

Останні метри дистанції були вже легкими. Перепади висот були незначні, тому ваш автор виліз на гору не самий останній.

А ось на самій горі вже було свято. Я з компанією розклали поляну, хто хотів той пив фляндер. Всі були задоволені. З висоти пташиного польоту відкриваються неймовірні пейзажі. Ми це зробили.

Згодом пан Зеник закомандував заспівати гімн України і помолитися. Так і має бути…

Спуск з гори був набагато легшим. Зокрема, Воробус і пан Кирилленко спустилися з гори доволі швидко, навіть незважаючи на те, що ми дочекалися другої групи.

Можливо нам у цьому допомогли пісні, які ми співали цілу дорогу?

В табір ми прийшли замучені, я чесно ніг не чув, все-таки 25 кілометрів пішки далися взнаки.

P.S. Користуючись нагодою хочу подякувати всім людям, які були зі мною у цій цікавій поїздці за хорошу компанію і веселий настрій.

Дякую за фото пану Вертоліту.

Автор статті: Vorobus.