16.01.2012 р. 
Нещодавно у рубрику «Запитай у Воробуса» прийшло запитання від нашої дописувачки із ніком vrubli.
Її запитання було наступного типу, цитую: хотілось би прочитати вашу думку на таку важливу тему, як українська мова, зокрема її занепад серед деякої молоді.
Звісно, що Воробус майже нікому не відмовляє у висвітленні тієї чи іншої теми, тим більше дівчатам. 🙂
Тому, у сьогоднішній статті ми подискутуємо саме на тему: «Чому існує занепад української мові серед деякої молоді».
Від того часу, коли мені прийшло запитання у рубрику мені довелося подумати над тим, що ж то написати і ось яка моя думка.
Так, проблема існує. Ми – українці, живемо в Україні і якби там не було маємо знати українську мову і ба навіть більше маємо нею спілкуватися. Щодо того, що молодь, знаючи, українську переходить на іноземну, бо так ти стаєш моднішим – це дуже прикро. Вже із малих літ деякі люди цураються своєї мови.
Чому так? А це вже такий менталітет у молодих людей. Коли мій знайомий, хоч і не нашої національності старається говорити по-українськи – це дуже приємно, хоча від нього цього ніхто не вимагає.
На моє запитання, чому він так робить, він відповідає: я не хочу бути білою вороною в чужій країні. Якщо зайця можна навчити курити, то чому б і мені не вивчити вашу мову. Це ж для мого розвитку.
Отак от, є з кого брати приклад. А тут людина народилася в Україні, батьки – українці, а вона починає говорити по іншій мові, бо це круто. Та нічого крутого у цьому не бачу.
Чому, коли я відпочивав у тому ж Криму я не переходив на російську мову? А треба, запитував я себе? Люди прекрасно мене розуміли. Вони собі говорили по-російськи, а я по-українськи. Дійшли консенсусу.
Правильно каже наша дописувачка vrubli, що яке майбутнє може бути в нашої країни, якщо ми цураємося рідного? А наші предки колись як боролися за незалежність країни. Напевно часи минули і тому така ситуація.
Який вихід у цій ситуації? Звісно, що щось наказувати тій чи іншій людині ми не маємо права. Кожна людина творець свого щастя і що хоче, те і робить. У нашому випадку ми можемо просто не брати приклад із них, а і на далі продовжувати пропагувати рідне, шляхом спілкування українською, писати на рідній мові, пишатися, що ми живемо в Україні.
Слава Україні.
P.S. Подібну тематику піднімає не тільки наша дописувачка, а і колега-блогер пан Електрик. Зокрема, сьогодні він у себе на персональній сторінці написав слова, цитую: «Ви мені поясніть, як можуть жити в Україні люди, котрі відверто кажуть, що ненавидять державу, плюють на історію, мову, людей? А ще скажіть, чому ми їх в себе терпимо і не виганяємо?»
Проблема існує…
Автор статті: Vorobus.
Знаю мало людей, які спілкуються іншою мовою, окрім української. А ті що й спілкуються, то так виросли, так батьки навчили. Маю подругу в Донецьку, вона вчилась в українській школі і хоча спілкується російською, бо так там всі спілкуються, любить українську і залюбки переходить на неї з україномовними і дивується коли люди з Заходу, які в основному спілкуються українською переходять з нею на російську. Тому так тримати!.. А хто переходить на російську, то просто безхребетна людина, яка немає своєї думки. Є звичайно винятки: люди, які на половину іншої національності, в такому випадку, я вважаю, нормально переходити зі співрозмовником на ту чи іншу мову, якщо кожна рідна фактично. Але ми живемо в Україні, де є державна мова тому сумно на вулицях чути людей, які живуть тут і просто не хочуть говорити нею.
в принципі добре, якщо англійською говорять.
Ну це одна з тих тем на яку можна дискутувати до усрачки і після того всеодно всі залишаться при своїй думці. Єдине що хотілось би сказати це те що потрібно зрозуміти що ця двомовність зумовлена історично, і швидкого шляху подолання цієї проблеми не існує, також не потрібно робити україномовність індикатором патріотизму.
Падіння популярності і небажання знати і говорити українською серед російськомовного населення в сучасній Україні зумовлене недолугими і спекулятивними методами її популяризації деякими державними діячами, і тим що за роки незалежності всі спроби піднесення національного духу спирались лише на популізм а не на реальне піднесення ваги країни у світі і добробуту її громадян.
Тож для популяризації української мови не потрібно ні з ким дискутувати і когось зневажати, а просто бути самодостатньою людиною, яка вміє правильно говорити і писати цією мовою, знає свою історію і поважає себе та інших.
🙂 одна поправка, це я в фейсбуці написав своєму – fb.me/t.ambroz 🙂
дана тема вічна, про мову, в кожному регіоні вона своя. І все тут. І так буде завжди. І нема чого нав’язувати їм якусь одну мову. Інша справа – держава. державні чиновники, викладачі, телебачення, реклама – повинні бути українською, якщо говоримо про Україну.
Щиро дякую, Воробусе, що підняли цю тематику. 🙂
Я не зневажаю ніяких інших націольностей і з повагою ставлюсь до покращення знань і того факту, що хтось вивчає інші мови і спілкується ними.
Особисто я протягом року проживаю як і на Україні, так і закордоном і маю знайомих емігрантів, які вже не хочуть спілкуватись рідною мовою, не тому, що вони її “забувають”, а тому що не хочеться більше нею спілкуватись. Мене непокоїть такий факт, цураються свого рідного, вдають, що не розуміють і соромляться своєї культури. одне слово – СОРОМ! 👿
Вже роками повторюю і буду повторювати слова Великого Українця, Тараса Шевченка:
“І чужому научайтесь
Й свого не цурайтесь”
vrubli, гадаю що згадані вами емігранти і тою ж іноземною мовою не надто віртуозно володіють)), є просто така категорія досить примітивних людей, які і вдома з себе мало що представляли, а як переїжджають за кордон, то взагалі починають корчити з себе невідомо кого), нормальні люди з них просто ржуть, може це навіть добре що вони приховують свою національність))