Українці за кордоном. Де жити краще?

Черговим нашим гостем по цьому питанню буде дівчина Vrubli, яка проживає в Італії.

– Доброго дня, Ольго, отже чого вам бракує за кордоном, того можливо що є в Україні?

Начебто легке запитання, а відповісти на нього тяжко. Скажу усім відомим вислівом: «В рідному домі і стіни гріють». Мабуть саме цього найбільше і бракує: рідної домівки, родини, рідної мови, рідного міста… Усе, що рідне – залишилось там…

– Як справи з роботою, чим важко її знайти?

Звісно криза повсюди, тож з роботою теж є значні труднощі. Багато залежить від того чи ви знаходитесь на легальній основі чи ні, також залежить від володіння мовою.

– З якими проблемами ви зіштовхнулися, коли виїхали жити за кордон?

Мабуть найперша проблема це сприйняти інше суспільство, яке живе дещо іншим ритмом, який потрібно з повагою прийняти, бо все ж таки я тут іноземка, а отож гостя. Це буває нелегко.
Особисто мені часом було тяжко, оскільки я тут навчаюсь і зі сторони багатьох одногрупників часто були осудження: «та не можуть іноземці таких балів мати, то їй просто викладачі так завишують» і т.п., якщо сягнути якогось покращення, то в декотрих це може викликати певну заздрість і неприязнь.
Часто бачу в Італії таке ставлення: вас «приймають» доки ви виконуєте «гіршу роботу», тобто покоївки, доглядачки за старшими людьми, прибиральницями тощо, коли ж людина починає займати якусь кращу роботу, скажімо навіть просто на фабрику йде працювати, зі сторони деяких осіб вже починається неприязнь, мов «понаїхали» і тому подібне.
Мені скажуть: «образи можна і в Україні почути»; так, але в Україні мені не кажуть що я іноземка, а мені доводилось зустрічати навіть таких, котрі чужоземців вважають «людьми іншого сорту, нижчої раси», тож потрібно мати міцний характер аби не падати духом і стерпіти можливе погане ставлення.

– Кажуть, що коли приїздиш за кордон, то дуже важко, бо не знаєш мови, як у вас було з цим питанням і чи досконало зараз знаєте мову країни де проживаєте?

Ой, було-було і то щей як важко! 🙂 Як згадаю: вересень, перший день школи (9-й клас) і я всього навсього декілька слів знаю! Мене обступили всі і дивляться, почуваєшся як в зоопарку і нічогісінько не розумієш! Сидиш в класі, чуєш 20-ть голосів і хоч щось би зрозуміти… Довелось попрацювати, але в червні екзамени 9-го класу вже здавала на рівні зі всіма італійцями, маючи «добре» зі всіх предметів неймовірно раділа, бо то був нелегкий шлях, сповнений зусиль.
Зараз же проблем з мовою абсолютно не існує, розмовляю вільно і досконало, а завдяки наступному навчанні оволоділа також термілогією з економічної та юридчної галузі.

– Таки де краще жити – в Україні чи за кордоном?

Я буду не оригінальна, відповім як вже і писали у іншому інтерв’ю: «Всюди добре, а дома найкраще!» Можливо хтось зі мною не погодиться, скаже, що закордоном кращі умови життя, але це відповідає особистим пріорітетам кожного. А мені Батьківщини ніщо не замінить! Процитую також таку пісню: «Все чуже колись тобі обридне, схоче ще душа у рідний край, тут тебе усе чекає РІДНЕ».

– Житло, як його не зачепити. Як справи з ним і чи реально його купити?

З житлом значних проблем не виникає, однак знову таки може залежати від того чи ви законно знаходитесь в країні, чи нелегал. Я виймаю житло, як і більших тут присутніх українців.
Купити можливо, однак для цього потрібний кредит в банку, імігранти не заробляють настільки аби мати достатню суму на його раптову купівлю. В Україні часто думають, що тут всі багаті, повірте: євро з пальми не падають, аби заробити потрібно БАГАТО працювати і ЗАОЩАДЖУВАТИ.

– Скучаєте за пивом 1715?

🙂 Скучаю… І не лише за пивом, а й за іншими українськими продуктами: наприклад тут немає сметани, купована ну ніяк не зрівняється до нашої домашньої! А чорний хліб?! Знали б ви, як його бракує! Усе, перераховувати не буду, бо лишень згадками себе мучу 🙂

– Коли Україна буде у Євросоюзі?

Таких відповідей достовірно ніхто вам не дасть. Доки в нас такий уряд мягко кажучи «не скоро». Та і в Євросоюзі зараз не найкращі часи для прийому нових країн.

– Як справи із любовними ділами? Чи важко найти хлопця за кордоном?

Думаю, що любовні стосунки залежать не настільки від країни проживання, наскільки від самої людини. Хтось може не знайти, хтось знайде. Кому як везе.
Однак я все ж скептично ставлюсь до «мішаних» шлюбів – вважаю що краще, коли люди однієї національності, діти в них народжуються українцями і передають вони їм свої традиції, релігію, мову, культуру.

– Чи важко зустріти українців закордоном? Кажуть, що вони живуть у спеціальних районах, розкажіть про це?

В Італії знайти не важко, аніскілечки.
От нещодавно особисто ходила на святковий концерт до дня матері – організований простими людьми для таких же українців, були веселі танці та співи українських народних пісень. Від таких заходів душа радіє 🙂
Щодо зустрічі тутешніх імігрантів – це відбувається дуже просто. В деякі міста в суботу і неділю приїжджають «буси» з України. Привозять передачі, деякі українські продукти на продаж. Це стає таким собі місцем зустрічі для українців: «- де зустрінемось?; – на бусах»; «Піду на буси, куплю щось смачне українське» і т.п.
Потрапивши на стоянку де зупиняються ці буси ви розумієте раптово одне: «це не Україна, але вже і не Італія» – всі розмовляють рідною мовою, а приїхавших водіїв питають новини з України.
Там, в Україні ви нас не помічаєте, але знайте: духовно ми завжди залишаємся з вами пов’язаними, ми чесно радіємо за вас чи щиро переймаємось клопотами країни.
Стосовно «спеціальних» українських районів – про таке не чула, але знаєте, буває що може таке сформуватись: хтось один винайняв квартиру, а поруч орендувалась інша квартира, сказав якомусь українцю: «поселяйся сюди, квартира є, будем сусідами», а той потім ще комусь допоміг з квартирою і так пішло поїхало, от і заселяють одну частину міста, цілком нормальне явище. 🙂

– Кажуть, що в Європі все цивілізованіше. Ви з цим погоджуєтеся?

От на цьому запитанні хочеться трішки зупинитись. Я не можу збагнути яке уявлення складається в людей при цьому слові. Так звана цивілізація не манна з неба! Окрім державних установ та соціальних сервісів вона значно більше проявляється у людях, в їхній культурі поведінки, у взаємоповазі, у дбайливому ставленні до середовища. Тож знаю, що можливо за мої слова мене осудять, проте таки скажу: ПОЧИНАЙТЕ ЗІ САМИХ СЕБЕ. Варто кожному почати робити маленькі зусилля до самовдосконалення і це матиме глобальніші наслідки.
Європа – не казка! Мрії самі собою не реалізовуються! Тут теж є багато своїх недоліків, проте люди мають бажання покращуватись. Це бажання нам варто перейняти, повторю: давайте почнемо цивілізацію зі самих себе.

– І на останок – де ви живете?

Живу на півночі Італії, в маленькому туристичному селищі, що знаходиться в Альпах, зветься Агордо, належить до області Венеції.

Автор статті: Vorobus.