Минулих вихідних вашому автору з компанією довелося знову з’їздити в хорошу туристичну поїздку. На цей раз ми автобуса не брали, а вирішили зібрати невеличку банду і поїхати своїм ходом.

Куди ми поїхали? Відповідаю, на водоспад, що знаходиться у селі Крушельниця.

Про те як ми з’їздили туди, які пригоди чекали на вашого автора та багато іншого читайте далі.

Розпочну із того, що ваш автор з кількома людьми поїхав на водоспад ще у п’ятницю. А чому б і ні? На роботі дали вихідний, чому б лишній день не відпочити. Дорога до Стрия, де я мав зустрітися із колегами та коліжанками не була якоюсь особливою. Люди були сонні і хіба сподобалася дорога, яка в ідеальному стані.

Стрий. Тут вже стало веселіше. 1517 на дорогу, скупляння продуктів, друзяки і нарешті автобус. Їхати до місця призначення десь годину. Автобус був набитий, а ваш автор по дорозі «травив» анекдоти. 😀 А що ж ще робити як не це?

Нарешті ми доїхали до коня в селі Крушельниця. Там є пам’ятник, де стоять закохані і він. Чим не романтика. Ваш автор хотів піти туди зробити фото з якоюсь дівчинкою, але ніхто не захотів. 😀 Сказали, що зробимо фото згодом. 😀

Дорога. Від села і до водоспаду йти десь більше години. Рюкзаки важкі, тому приходилося робити декілька зупинок щоб відпочити. Йдемо, йдемо, село минули, а водоспаду все нема і нема. Вже навіть хату з привидами пройшли, а місця призначення нема.

На деякий час мені здалося що ми не туди пішли, але здоровий глузд переміг і водоспад ми таки знайшли. Справа у тому, що коли я був тут минулого разу, то добре запам’ятав собі, що водоспад буде зліва і ознакою його наближення будуть дошки, з яких зроблений мінімальний паркан.

Сам водоспад. Це чудова місцина. Душа відпочиває, телефонного зв’язку нема, хороша компанія, чим не релакс.

Цілих два дня ми були на водоспаді, люди все приїздили і приїздили.

Що запам’яталося, так це купання в водоймі, гра у мафію, де Воробуса постійно вбивали, співи дівчатам під гітару, самі дівчата (красуні ви наші) і те, як у Воробуса промокла палатка. Сміху було, я вам кажу.

Не сподобалося лише те, що все нам зіпсувала погода. Два дні вночі падав проливний дощ і якби не він, то можливо в неділю ми б так рано не поїхали додому.

Дорога назад була набагато простішою, рюкзаки вже були не такими важкими, хіба що запам’ятався лише пан, який підійшов до нас із проханням дати випити.

Але, це вже зовсім друга історія, про яку я вам розповім у наступних статтях на блозі Воробуса.

При нагоді хочу подякувати всім людям, а це дівчатам Надії, Надії, Ірині, Улянці, Наталі, Наталі і хлопцям – Ігорю, Пріміку, Ігорю, Богдану, Остапу, Роману, Святославу за хорошу компанію.

Сподіваюся ми ще так зберемося не один раз.

Автор статті: Vorobus.