Воробус любить футзал і жити без нього не може. 🙂 Продовжуємо нашу традиційну рубрику «Інтерв’ю». Сьогодні у мене в гостях досить відома людина у Львові, любитель футзалу і просто хороша людина – Володимир Крупчук.

– Доброго дня. Володимире, розкажіть нашим читачам як виникла ідея створити «Умбролігу» у Львові?

– Я поїздив по багатьох містах України і ознайомився із багатьма любительськими турнірами з футзалу. У цьому напрямку Львів дуже відставав від інших міст, зокрема Києва, Харкова, Донецька. У цих містах вже довгий час проводяться масштабні турніри, у яких є і відео, і фотозйомка. Із різними пропозиціями удосконалити чемпіонат Львівщини я звертався до керівників обласної асоціації футзалу, але ніяких кроків назустріч не було.

Потім, я запропонував зробити схожий турнір у Львові керівнику київської «Умброліги». Він на це охоче пішов, адже це й розвиток футзалу, та й реклама спортивного одягу «Umbro». Тому, залучившись його підтримкою, а це надання призів учасникам змагань, я й вирішив організувати турнір.

– Які ваші враження від подібного першого турніру? Що сподобалося а що ні?

– Ви знаєте, після першого турніру вражень залишилось вдосталь. Не скажеш, що все вдалось, але на мою думку, 95 відсотків задуманого ми втілили. Всі основні аспекти, завдяки чому ми створювали цей турнір були втілені у життя. Фотозйомка усіх поєдинків, звіти журналістів і коментарі команд – це все ті важливі деталі, задля яких ми й організовували турнір. А відеозйомка усіх матчів – це своєрідний прорив у організації аматорських турнірів з футзалу у Львові.

Але на цьому ми зупинятись не збираємось. У мене і моїх партнерів є вже нові ідеї, які ми втілимо у майбутніх турнірах, щоб вони стали ще більш привабливішими і комфортнішими для учасників.

– Досить цікаво було бачити на Умбролізі відеофрагменти усіх поєдинків. Чи плануються у подальшому прямі телетрансляції?

– Як я сказав, відеозйомка – це була головна «фішка» нашого турніру. Звичайно, ми плануємо розвиватись і думаю, що будемо проводити і прямі відеотрансляції, як це робиться на турнірі «Умброліги» у Києві. Єдина проблема це інтернет. Знайти зараз майданчик чи зал із хорошим інтернетом, який б дозволяв транслювати наші матчі вживу, дуже важко. Одним із варіантів є палац спорту «Галичина».

– Ну і як не спитати, чи плануються проведення подібних турнірів ще?

– Звичайно, зупинятись не збираємось. Першим турніром ми поставили собі своєрідну планку, нижче якої опускатись не будемо. В усіх наступних турнірах збираємось лише покращувати організацію змагань, завдяки цьому і залучати нові команди.

– Любительський футзал зараз досить стрімко розвивається, які ви бачите подальші перспективи його розвитку?

– На жаль, зараз в Україні, професійний футбол у незначному занепаді. Але кількість любителів футзалу від цього не зменшилось. Навпаки більшість гравців, які виступали на професійному рівні, зараз підсилюють любительські команди, і таким чином дають поштовх розвитку саме аматорському футзалу.

Однозначно, любительський футзал наймасовіший вид спорту в Україні, адже зібрати 5-7 чоловік може будь-який двір, будь-яка вулиця. Головне їх зорганізувати у турнір, адже дух змагань закладений у кожній людині. Зокрема наше завдання зібрати команди і створити їм комфортні умови для боротьби. Якщо таких ініціаторів буде багато, то й любительський футзал буде розвиватись.

– Знаю що ви також граєте у футзал. Як справи у вашої команди «Нові імена» і як взагалі виникла ідея створити цей клуб?

– Я сам хотів грати у футзал, але не у когось в команді, а у своїй. Тому у 2008 році разом із своїм другом Мирославом Новосадом вирішили створити команду. Зібрали друзів, які більш-менш підходили рівню чемпіонату Львівщини (щоб не отримати 0:20 у кожному матчі) і розпочали турнір.

Дуже цікава історія, щодо виникнення назви «Нові Імена». Разом із Мирославом ми йшли на перший офіційний матч команди, проти команди «Кардинал-2». Тоді за цю команду виступали керівники фірми «Кардинал» на чолі із Володимиром Валявкою. Більшість гравців нашого першого суперника були досвідченими, деякі із них за плечами мали виступи й у вищій лізі. Ми йшли на поєдинок, ще не маючи назви, але розуміли, що фаворитами матчу однозначно будуть наші суперники. Спочатку виникла ідея, назвати команду «Штурм», але розуміли, що із такою назвою команда мусить бути однозначним фаворитом, тому й варіант такий відпав В останній момент перед виходом на майданчик виникла ідея назвати команду «Нові Імена». Так й вирішили. І зараз команда доволі відома у колі любительських команд не тільки Львівщини, а й України, адже крім турнірів на Львівщині ми брали участь і в турнірах на Івано-Франківщині, та й всеукраїнських турнірах у Києві, зокрема «Кубку Уболівальників».

– Який матч з вашою участю запам’ятався найбільше?

– Матчів було стільки, що навіть не знаю на чому зупинитись. Було багато приємних перемог і гірких поразок. Зокрема зупинюсь на кількох поєдинках. Перший – це із дебютного сезону. Молода недосвідчена команда робила лише перші кроки серед сильних майстерних команд, які виступали у вищій лізі чемпіонату. І от нас чекав поєдинок проти команди УДАІ (державтоінспекція) у палаці спорту «Галичина». Склад у «даішників» був по-справжньому бойовий, 12 габаритних гравців, тренер, лікар, та ще й вболівальники прийшли підтримати команду. Здавалось, що одним поглядом така команда може задавити свого суперника. Ми тоді навіть м’яча не мали. Але самовіддача дала своє, ми нав’язали супернику боротьбу і продемонстрували залізний захист. Ми забили один гол на контратаці, а коли суперник пішов із п’ятим польовим, то ще й відправили м’яч у порожні ворота і перемогли 2:0.

Наступний випадок стався вже позаминулого (третього для команди) сезону у Червонограді. Нас очікував матч із одним із претендентів на медалі чемпіонату «Імперією». Приїхавши на матч у шахтарське містечко Львівщини, маючи у складі лише 7-ох гравців, сподіватись на перемогу було дуже важко. А ще важче стало, коли пролунав стартовий свисток. Вболівальники, яких прийшло на поєдинок не менше півтора сотні активно підтримували своїх улюбленців. Але незважаючи на це, «Нові Імена» вийшли вперед 3:1. Хоча до перерви втримати перевагу так і не вдалось – 3:3. У перерві ми старались прийти у себе, але у другому таймі атаки господарів стали все масовішими. І все ж господарі добились свого 4:3. Всі уболівальники піднялись із своїх місць в унісон. Але навіть у такий скрутний момент, ми змогли зібратись і перемогти у тому матчі 6:4. Тоді навіть прихильники червоноградців проводжали нас оплесками.

А третій випадок, який пригадався стався вже у цьогорічному чемпіонаті (2011-2012 років). Розпочали ми його дуже невдало, коли залишалось 5 матчів до завершення першого етапу, на продовження боротьби за медалі ми мали примарний шанс. Але все ж кілька перемог поспіль повернули нас у боротьбу. У останньому поєдинку першого раунду ми зутрічались із «Елексом», а наш головний суперник за попадання у другий етап «Кордон» грав на виїзді із «Каменярем» із Дрогобича. Нам понад усе потрібна була перемога. Розпочали матч дуже невдало 0:2. Але згодом все ж змогли переломити хід поєдинку і перемогти 5:2. При чому 4-ий гол нашої команди, мені особливо сподобався, адже мені вдався, напевне, найкращий пас за всю історію виступів. Передача п’ятою на Івана Яцину, який відправив м ‘яч у сітку. Вже завершивши поєдинок ми очікували новин із Дрогобича і дочекались. «Каменяр» не залишив шансів «Кордону» і таким чином ми пробились у основний раунд.

– Чи вірите ви що людина без футбольної школи може стати професійним футболістом?

– Так, звичайно. Футбольна школа – це не панацея, щоб стати професійним футболістом. Головне це талант, самовіддача. Яскравий приклад – це відомий український футболіст, який нещодавно завершив професійну кар’єру, Василь Сачко. Він грав на любительському рівні і працював у міліції, де його і запримітили тренери сімферопольської «Таврії».

– Ваші кумири у футзалі (гравець, команда)?

– Ви знаєте, кумирів, як таких немає. Звісно, є футзалісти і футболісти гра яких дуже подобається. Якщо взяти футбол, то це Мессі, Зінедін Зідан. У футзалі – це Рікардіньо, Фалькао. Також імпонує гра футбольної «Барселони», яка на великому полі грає у короткий пас, чимось схожий на футзальну тактику.

– Девіз у житті Володимира Крупчука?

– Я назад не повернусь, бо я прямую до мрії.

– Ваше хобі?

– Моя робота – це і є моє хобі. Будь-яка діяльність пов’язана із футзалом. Я головний редактор журанлу «Футбол 5х5», працював прес-аташе асоціації футзальних клубів України «Екстра-ліга». Зараз організовую «Умбролігу.Львів». Моя команда «Нові Імена». Це все і є моє хоббі.

– Сімейни стан?

– Поки неодружений, але маю кохану дівчину Софію, яка підтримує мене у моїх починаннях.

– Ваші побажання читачам нашого блогу?

– Бажаю усім бути наполегливими і добиватись здійснення своїх мрій.

Я, у свою чергу дякую панові Володимиру за цікаве інтерв’ю і бажаю йому здійснення його мрій і побільше футзалу у його житті.

Автор статті: Vorobus.