Минулих вихідних Воробус і компанія вирішили покинути асфальтований Львів і поїхати в гори. Там можна покричати, побути у компанії хороших людей та просто подихати чистим свіжим повітрям.

Куди поїхати? В місця, де вже колись бував не хотілося їхати, то ж ми вирішили поїхати на полонину Боржаву. Для тих, хто не знає що це таке скажу, що це гірський масив на Полонинському хребті в Українських Карпатах. Знаходиться він у Закарпатській області.

Вершин там є багато, але ми вирішили піднятися на одну із найвищих – це вершина Великий Верх, яка має 1598. Це вам не Говерла, але спробувати піднятися можна.

Їхали ми бусом, що ж зробило нам дорогу до пункту призначення досить легкою. Це вам не поїзди, попутки, з якими так змучишся, що вже і лізти на гори потім не захочеться.

По дорозі нічого особливого не відбувалося, люди між собою розмовляли, потім співали, а хто як ваш автор, милувався краєвидами, а вони після Стрия були ой які чудові.

Якихось чотири години і ми вже біля водоспаду Шипіт. Знаходиться він приблизно у шести кілометрах від села Пилипець. Коли ми сюди приїхали, одразу ж зрозуміли що життя тут вирує ще й як. Багато машин, автобусів, туристів. Чув навіть що вони розмовляли на іноземній мові.

Але, роздивлятися на бабок не було часу, ми зібрали найнеобхідніше і пішли в гори, адже на нас чекав не легкий шлях на вершину.

Пройшли контрольний пункт (там треба заплатити 3 гривні за вхід у заповідник), і одразу ж за хвилин п’ять побачили водоспад. Людей там було багато, всі фотографувалися, а ось ваш автор разом із Volkoм вирішили скупатися у цьому диві природи. Водичка була не дуже теплою, але нічого нам не сталося, хоч трохи освіжилися після дороги.

А далі на нас чекали повалені дерева на дорозі, круті підйоми і так далі. Добре, що ми з собою не мал. важких рюкзаків. В іншому випадку ми на гору би не дійшли і до світанку.

Полонина Боржава. Десь через годину ми вийшли на відкритий простір. Чим відрізняються ці гори, так це тим. що тут практично немає дров. Так, внизу вони ще є, але згодом тут помітно лише кущі чорниць. Їх тут стільки багато, що коли ми їли їх по дорозі, то здавалося що ми зомбі, адже язики у нас були синіми.

По дорозі ми зустрічали інших туристів і багато людей, що заробляє саме збиранням чорниць. Що мені ще було цікаво, так це те, що Боржава нагадує мені карту світу. З одного боку чорні плямки, з іншого світліші.

Гора Великий Верх. Зайшли ми на неї десь за чотири години. Я би не сказав що підйом нам дався важко, але це того вартує. На вершині стоїть така собі пірамідка, на яку можна вилізти і глянути на світ з висоти пташиного польоту.

Фото на пам’ять, мінімальний обід і треба вже спускатися на низ. А тут ми вирішили похалтурити і пішли навпростець. Я навіть більше скажу, на деяких ділянках ми просто катулялися. 😀

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.