Поведінкою кожної людини керує такий фактор як мотивація. За добру зарплатню можна виконувати важку розумову чи фізичну роботу. Під ударами батога, боячись болі більшість людей буде робити усе, що накажуть. І це теж варіант мотивації. Можна чинити добро чи зло керуючись не наживою і страхом, а почуттям любові або ненависті.

Споглядаючи й аналізуючи дії усіх українських політиків і чиновників якось аж диву даєшся наскільки чітко, однозначно (ну просто «желєзно») є зрозумілим їх бажання займати високі посади. Не потрібно володіти глибокими аналітичними здібностями, щоб зрозуміти феномен vip-обуріння на зарплату у 4-5 тис. гривень у місяць.

Зрозуміло, що бізнесмени, які мають власну справу, можуть дозволяти собі розкішне життя і це виключно проблема їх особиста. Але коли держслужбовці або депутати (яких на своїх податках утримують усі працездатні люди в країні) починають буріти, то відверто хочеться взяти біту і вибити залишки мозгів з тих наглих черепних коробок. Бо психологія чинуші настільки деградувала, що він усвідомлює себе справді божком на території тих квадратів, які охоплюють його кабінет; він не розуміє, що є найманцем у громадян, територіальної громади, держави.

Відповідно мотивація у діяльності таких людей одна – особисте збагачення, використання держресурсу в особистих цілях. Багато хто скаже, що так було завжди і кожен, кому дати посаду буде чинити аналогічне. З такими думками ми ніколи не будемо жити спокійно і заможно (хіба усі в країні стануть зав. відділами, зав. і зам. зав. рай., міськ. і обл. адміністрацій і тд.).

Маємо навіть позитивні приклади у сучасному світі. У Грузії замінили усіх. І все працює. І зарплата достойна. І грузини гордяться собою. Але основною мотивацією нових політиків цієї країни були не гроші, а незалежність і добробут.

Таке твердження, на думку більшості, звучить наївно і театралізовано патетично. Наша громадянська психологія перекрутилася настільки, що ми з усмішкою сприймаємо заклики працювати заради держави і суспільства. А єдиним можливим виявом і демонструванням патріотизму є вдягання вишиванки.

Але свою країну, батьківщину потрібно любити просто так, без мотивації. А чиновників потрібно… але розумних і чесних.