Важкою виявилася поїздка на гору Говерлу для Воробуса. Чому спитаєте ви? А все просто, ваш автор круто простудився, але про це згодом.

На найвищій вершині України Воробус вже бував неодноразово, але скажу чесно, завжди знаходжу там для себе щось новеньке.

Про те, що цього разу сподобалося мені, що ні, які враження залишила чергова поїздка читайте далі.

Отже, подорож розпочалася з самого ранку в суботу. Як завжди у подорожах можна познайомитися із новими людьми, поспівати пісень чи просто подрімати в автобусі. Так ми і робили.

Дорога до бази Заросляк чимось аж надто цікавим не відзначилася, єдине що запам’яталося, так це боязнь дівчаток до напою – «Скажена корова». Як вони мені потім скажуть, цитую: «Але напій був ням-ням і зовсім не страшно його вживати».

Заросляк, 5-ти хвилинна готовність і підйом розпочався. Одразу ж що побачив, так це сніг на вершинах, а отже і на Говерлі мало бути холодно. Навчений вже гірким досвідом, що як би не було тепло, завжди треба брати із собою теплі речі.

Не сказав би що аж сильно так поспішав до гори, йшов собі спокійно. По дорозі на зустріч нашій групі траплялося досить таки багато людей, які ділилися з нами враженнями від спуску. Одні казали, що це капець, що як же важко, інші ж лише посміхалися.

Люди людьми, але у нас була своя компанія і досить таки багато дівчат. 🙂 Так як Воробус не одружений, то звісно що розказував байки. ;D

Десь в районі малої Говерли стало таки досить холодно, по дорозі траплявся сніг та вітер був сильним. Прийшлося людям із нашої групи одягатися в теплі речі чи просто замотувати голову шалями. Воробуса на горі назвали танкістом, бо мав саме таку шапку. 😀

Вершина. Хоч який я вже досвідчений, але прийшов я майже останнім. Чому? А бо просто я мав із собою всю їжу і без мене би не спустилися. 😀

Якщо серйозно, то щось я старію чи що, бо дійсно йшов помалу.

На вершині ми традиційно виконали гімн України, перекусили, пострибали на голяка і спуск. От саме і тому, що ваш автор стрибав на голяка згодом буде мати проблеми із здоров’ям.

Спуск був важчим для мене чим підйом, бо не люблю я цих каменів що є по дорозі. Сніг на деяких ділянках танув і були проблеми із взуттям.

Таки дійшов до автобуса, а потім вже була корпоративна вечірка, страшні історії, співи на базі, де ми ночували.

Як завжди, все пройшло на ура і багато хто із людей ще досі каже, що жаль що так все швидко завершилося.

Користуючись нагодою хочу подякувати всім людям із нашої команди за хорошу компанію. Буде час, нагода і найголовніше бажання, то ще так зберемося не раз.

Ваш Воробус. 🙂

Автор статті: Vorobus.