Черговий день розпочався, а це означає, що настав час порадувати наших читачів черговою публікацією на блозі.

Знаю, погода зараз спекотна і кожен думає якби то дочекатися до 18-ої години вечора і втекти додому або ж поїхати на озера. Але, тим не менше, ми маємо терпіти, а потім буде легше.

Можливо хоч якось своїми публікаціями порадує вас Ігор Воробус, який, як завжди, має про що розповісти.

Розпочнемо із справ блогерських. Так от, вчора ваш покірний знову ж таки мав цікаву зустріч.

З ким? А про це читайте далі.

Ще рік тому ваш покірний вирішив познайомити нашого читача – Омелька Косопизда з відомим блогером України – Ольгою Врублевською.

Тоді молоді люди так гарно щебетали по телефону. Про що вони говорили точно сказати не можу, але те що їх треба було познайомити вживу – це читалося давно.

І от 5 липня 2015 року така зустріч таки відбулася. Звісно, що посередником між Ольгою та Омельком виступив Ігор Воробус, але щоб було мені ще безпечніше взяв із собою за компанію Володьку Помф’юка.

Буде веселіше…

Договорилися зустрітися всі разом близько 19 години біля пам’ятнику «коню». Що цікаво, Врублі знову ж таки порадувала пунктуальністю. Ваш автор з Косопиздом запізнився на 1 хвилину, а коли прийшли, то Ольга вже була.

На що перше задивився Воробус – так це ноги Ольги. Гарна ця дівчина і найголовніше вона ще незаміжня.

Особисті погляди автора то таке, а от щодо Омелька та Врублевської, то ці люди одразу ж знайшли спільну мову. Вони так почали між собою гарно спілкувалися, що мені нічого не залишалося як заводити розмову про гори із Володькою.

А він, до слова, був щось втомлений. Казав, що зранку катався на байдарках. Буває.. Може й оковитої хильнув?))))

Зробивши коло пошани центром нашого міста, ми таки вирішили десь присісти. Думали, гадали, і нарешті вибрали кафе «На Розі».

Там є такий холодний підвальчик, що якраз у цю спеку це було те що треба.

Офіціант прийшов на диво швидко, ми зробили замовлення, а далі почалися цікаві розмови. Традиційно, мене підколювали тим чи я вживаю оковиту чи ні. Якось вже ці розмови набридли, але що маємо, те маємо.

Хто ж в теперішньому житті не вживає алкоголю?

Ольга – цілий вечір уважно роздивлялася хлопців, підморгувала Воробусу, багато жартувала і так і не дала достовірної відповіді чи вона поїде з нами в гори чи ні.

Володька – був дуже втомлений, говорив мало, багато фотографував (коли він скине нам фото не знаю), а також їв картоплю фрі і запивав її квасом.

Омелько – був лаконічним. 150 грам конячини, багато приколів, імітація Дзідзя, а також розповіді оточуючим про те, як в Ходорові п’ють горілку.

Трохи посидівши в генделику ми пішли на вечірню прогулянку центром міста. Мої співрозмовники в один голос говорили, що давненько так не прогулювалися.

Мабуть часу вічно не вистачає.

День невблаганно завершувався, всім треба було розбігатися по домівках, Ольга дала всім повітряний поцілунок та й сіла в маршрутку.

А ми ж – хлопці-холостяки попрямували далі – в пошуках дівок, ой, пригод.

Будемо підколювати у майбутньому Врублевську, щоб знову пекла сирники. Вони їй вдаються хороші. Ну, і нас запросила.

Автор статті: Vorobus.