Більшість галичан завжди гордо заявляють про те, що саме наш край є оплотом державності та українськості нашої країни. Якщо згадати періоди Першої і Другої світових війн чи розпади совкової імперії, то, дійсно, західноукраїнський край був тим локомотивом, без якого українська незалежність не була б реалізована.

До речі, перші прояви парламентаризму та формування українських політиків-депутатів були також у Галичині. Українці на початку ХХ століття мали свої представництва у Віденському рейхсраті та Галицькому сеймі часів Австро-Угорщини. Тоді і зародилося поняття „української політики” у її класичному парламентському розумінні.

Але ковдру патріотизму тягнути тільки на Галичину потрібно дуже обережно. Адже ідею відновлення державності у нові часи, все ж таки, висунули діячі київського Кирило-Мефодіївського братства в складі Російської імперії. Українські інтелектуали Михайло Драгоманов чи Леся Українка були з Великої України. Тарас Шевченко, взагалі, жодного разу не був у Галичині. А ідея українського націоналізму Миколи Міхновського та Дмитра Донцова таки була „прийшлою” у західноукраїнські землі.

Не принижуючи ролі галичанина Івана Франка у ХІХ столітті та Степана Бандери у ХХ столітті, все ж не тільки ми – західняки можемо називати себе українськими патріотами. Українська державницька ідеологія була синтезом інтелектуальних достойників з обох берегів Дніпра. І мости, що збудовані на цій потужній водній артерії мають назавжди символізувати єдність домінуючої нації України.

Нажаль основа сучасних наших політиків аж ніяк не хоче десь так спокійненько вийти на той дніпровий міст, закинути вудочки у Дніпро й влаштувати мирну риболовлю до спільного казана, в якому можна зварити смачну юшку. Більше того, навіть ті обранці народні які, представляють окремий регіон ще й між собою гризуться (часто до крові).

Яскравим прикладом амбітної гризні депутатів усіх рівнів є дії „наших” галицьких хрунів, які вже дістали виборців своїми сварками, підставами, обливанням одне одного брудом. І кожен з них свої гидкі вчинки прикриває фразеологією про любов до неньки України, сперечаючись хто більший , а хто менший патріот.

Бути „більшим” чи „меншим” патріотом неможливо впринципі. То як: „чуть-чуть вагітна” – нонсенс.

Хлопці! Якщо ви працюєте на силу і єдність держави, запхайте далеко свої амбіції і об’єднайтесь. І на дратуйте людей. Бо біди вам не оминути…